Читати книгу - "Смерть на Нілі"

– На жаль, ми таки дещо знаємо!

– Он як? – містер Пеннінґтон здавався приголомшеним.

– Ми знаємо, що мадемуазель де Бельфор ніяк не могла застрелити мадам Дойл.

Детектив ретельно роз’яснив ситуацію. Пеннінґтон, схоже, відмовлявся приймати таке пояснення.

– Я погоджуюсь, що, на перший погляд, усе начебто так і було, але та медсестра, б’юсь об заклад, не пильнувала цілу ніч. Вона дрімала, а дівчина вислизнула й незабаром повернулася.

– Навряд, мсьє Пеннінґтон. Їй вкололи сильне снодійне. І в будь-якому разі, медсестра має звичку чутливо спати, пробуджуючись, коли прокидається її пацієнт.

– Це все здається мені доволі підозрілим, – заявив Пеннінґтон.

Рейс сказав владним тоном:

– Я думаю, містере Пеннінґтон, що ви мусите прийняти те, що ми дуже ретельно розглянули всі варіанти. Висновок цілком очевидний – Жаклін де Бельфор не стріляла в місіс Дойл. Отже, ми змушені шукати в іншому місці. Ось де, ми сподіваємось, ви зможете нам допомогти.

– Я?

Пеннінґтон нервово здригнувся.

– Так. Ви були близьким другом загиблої. Ви знаєте обставини її життя, імовірно, набагато краще, ніж знає її чоловік, оскільки він познайомився з нею лише кілька місяців тому. Ви могли б знати, наприклад, хто на неї мав зуб. Ви могли б знати, мабуть, у кого був мотив бажати її смерті.

Ендрю Пеннінґтон облизав пересохлі губи.

– Запевняю вас, що не маю жодного уявлення… Розумієте, Ліннет виросла в Англії. Я дуже мало знаю про її оточення та стосунки.

– І ще, – розмірковував уголос Пуаро, – на борту був хтось, зацікавлений у загибелі мадам Дойл. Вона ледь врятувалася раніше, пам’ятаєте, на тому самому місці, коли впав отой валун… А! Вас, напевно, там не було?

– Ні. Я був у той час усередині храму. Я потім чув про те, що трапилось. Ледве врятувалися. Але, мабуть, то нещасний випадок, ви не думаєте?

Пуаро знизав плечима.

– Так вважали деякий час. Тепер є сумніви.

– Так, так, звісно.

Пеннінґтон протер обличчя хустинкою з тонкого шовку.

Полковник Рейс продовжував:

– Містер Дойл натякнув, що на борту був хтось ображений не особисто на неї, а на її сім’ю. Ви не знаєте, хто це міг би бути?

Пеннінґтон здавався щиро спантеличеним.

– Ні, жодних ідей.

– Вона не говорила про цей випадок з вами?

– Ні.

– Ви були близьким другом її батька, тож чи не пригадуєте якісь його справи, що, можливо, знищили конкурента в бізнесі?

Пеннінґтон безпорадно похитав головою.

– Жодних справ, вартих уваги. Таке часто траплялось, звісно, але я не пригадую нікого, хто б погрожував. Нічого такого.

– Коротко кажучи, містере Пеннінґтон, ви не можете нам допомогти?

– Схоже, що ні. Мені прикро через мою некомпетентність, джентльмени.

Рейс обмінявся швидким поглядом з Пуаро, а потім сказав:

– Мені теж шкода. Ми покладали на вас надії.

І він підвівся в знак того, що розмова закінчилась.

Ендрю Пеннінґтон відповів:

– Оскільки Дойл тимчасово нездужає, я гадаю, він захоче, щоб я приглянув за справами. Перепрошую, полковнику, але що саме ви плануєте робити?

– Вирушивши звідси, ми без зупинок відправимось у Шеллал, прибудемо туди завтра зранку.

– А тіло?

– Перенесемо в одну з холодильних камер.

Ендрю Пеннінґтон кивнув головою. Потім він вийшов з кімнати.

Пуаро та Рейс знову обмінялися поглядами.

– Містеру Пеннінґтону, – сказав полковник, запалюючи цигарку, – було дуже незручно.

Пуаро кивнув.

– І, – додав детектив, – містер Пеннінґтон був достатньо схвильований, щоб сказати таку безглузду брехню. Його не було в храмі Абу-Сімбела, коли впав валун. Я, moi qui vous parle[52], можу заприсягнутися в цьому. Я тоді саме вийшов звідти.

– Дуже безглузда брехня, – погодився Рейс, – і дуже викривальна.

Пуаро знову кивнув.

– Але поки, – сказав він, усміхнувшись, – ми дуже обережно з ним поводитимемося, так?

– Так і було задумано, – підтвердив полковник.

– Мій любий друже, ми з вами чудово розуміємо один одного.

Почувся легкий скрегіт і рух у них під ногами. «Карнак» вирушив додому, у Шеллал.

– Перли, – сказав Рейс. – Це наступне, що потрібно прояснити.

– У вас є план?

– Так, – полковник глянув на свій годинник. – За півгодини буде обід. Наприкінці обіду я зроблю оголошення: просто повідомлю факт, що перли вкрадено, тож я змушений просити всіх залишитись у їдальні, допоки проводиться обшук.

Пуаро схвально кивнув.

– Гарний задум. Вони все ще в того, хто їх узяв. Без завчасного попередження злочинець не матиме можливості викинути їх у паніці за борт.

Рейс підсунув до себе кілька аркушів паперу. Він вибачливим тоном пробурмотів:

– Я хотів би коротко підсумувати факти, перш ніж продовжу. Тоді в голові не буде плутанини.

– У вас добре виходить. Метод і порядок, у цьому – все, – відповів детектив.

Кілька хвилин Рейс писав своїм акуратним маленьким почерком. Нарешті він підсунув Пуаро плоди своєї роботи.

– Є щось, із чим ви тут не погоджуєтесь?

Пуаро взяв аркуші. Там був заголовок:

УБИВСТВО МІСІС ЛІННЕТ ДОЙЛ

Місіс Дойл востаннє бачила живою її покоївка, Луїза Бурже.

Час: 11 :30 (приблизно).

З 11:30 до 12:20 такі особи мають алібі: Корнелія Робсон, Джеймс Фанторп, Саймон Дойл, Жаклін де Бельфор. Більше ніхто… Та вбивство майже напевно здійснили пізніше, оскільки, скоріш за все, використаний револьвер належав Жаклін де Бельфор, який тоді був у її сумочці. У тому, що саме її револьвер був застосований, немає цілковитої певності, поки не проведений розтин та не надана експертна оцінка кулі, але це можна вважати найбільш імовірним.

Можливий хід подій: Ікс (убивця) був свідком суперечки між Жаклін і Саймоном Дойлом в оглядовому салоні й помітив, як револьвер упав під диван.

Після того як в салоні стало порожньо, Ікс дістав револьвер – він (або вона) подумав, що Жаклін де Бельфор запідозрять у злочині. За цієї теорії, з деяких осіб підозри знімаються автоматично:

Корнелія Робсон, бо у неї не було можливості взяти револьвер до того, як Джеймс Фанторп повернувся його шукати.

Міс Бауерз – те саме.

Доктор Бесснер – те саме.

N.B. Із Фанторпа не знімаються підозри, бо він міг приховати револьвер, стверджуючи, що не може його знайти.

Будь-хто інший міг взяти револьвер за ті десять хвилин.

Можливі мотиви для вбивства:

Ендрю Пеннінґтон. Є припущення, що його звинувачують у шахрайстві. Є достатньо доказів для такої підозри, але не достатньо, щоб порушити проти нього справу. Якщо це він скинув камінь, то він із тих, хто використає шанс, коли такий з’явиться. Убивство, зрозуміло, не було