Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

Дорогою вона набрала телефон колишнього замовника:

– Доброго ранку, Ярославе Сергійовичу, я приймаю вашу пропозицію.

– Ось і чудово, Лано! Я радий, що ви погодилися. Чекаю на вас завтра в нашому офісі.

Зайшовши до квартири, дівчина насамперед написала коротке повідомлення матері: «Мамо, не плач, я відмовилася» та вимкнула телефон. Сьогодні їй хотілося побути на самоті й нічого нікому не пояснювати, вона втомилася від розмов. Адже тепер їй доведеться все будувати заново, але сьогодні думати про це не хотілося. Лана вдягла спортивний одяг та вирушила на пробіжку. Нове життя варто почати з хороших звичок!

День минув, немов свято. Вона почувалася щасливою вперше за останні роки. Присвятивши час собі, дівчина заспокоїла душу та намітила плани на життя. Засинаючи, вона подумки приготувалася зустріти нове майбутнє, яким би складним воно не виявилося.

Наступного ранку Лана бігла алеєю парку, вдихаючи свіже ранкове повітря. Сонце світило крізь верхівки дерев, розсіюючи ранковий туман. Вона сміливо мчала назустріч невідомому майбутньому, залишаючи позаду всі страхи й сумніви. Помітивши улюблену лавку та знайому постать лікаря, дівчина поспішила вперед.

Вона підбігла й сіла поруч, переводячи подих та витираючи піт з чола. Віктор Михайлович здивовано поглянув на неї:

– Лано? Ви знову тут?

– Еге. Пригостите водичкою?

Він відкрутив кришку з поїлкою та послужливо простягнув їй пляшку.

– Можна поцікавитися, а де ж ваш майбутній чоловік?

– Я відмовилася, – просто відповіла дівчина.

– Але чому ви це зробили? – здивувався лікар, пригладжуючи мокре від бігу волосся.

Вона знизала плечима:

– Я й сама не знаю. Раптом зрозуміла, що хочу носити зручні джинси, пити вранці розчинну каву та їсти улюблене морозиво на лавочці, – вона виразно подивилася на розгубленого чоловіка й посміхнулася.

А в очах лікаря спалахнула надія.