Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

      —  На жаль, у мене немає стільки часу, які ще є варіанти, - запитав я, даючи зрозуміти, що зацікавлений у якнайшвидшому перетворенні картини на кредити.

      —  Можу купити її я, але більше восьми тисяч я не дам,- відповів мені задумавшись старий.

      —  Десять,- спробував торгуватися з Порчем, на що той тільки розсміявся хрипким голосом і сказав мені у відповідь.

     —  Давно вже зі мною ніхто не торгувався,- закінчив він сміятися,- Розвеселив старого, дам дев'ять тисяч за це.

     —  Згоден,- сказав я йому, а що мені залишалося, я торгуватися не вмів і навряд чи зміг би з нього більше вибити.

    —  Що з приводу статуй. Я не знаю, хто їх ліпив, але прилади стверджують про вік у сімсот років. Судячи зі стилю, скульптор належав клану Сімульс, до речі, він уже знищений понад двісті років. Тільки це й надає цінності цим скульптурам,- почав говорити Порч старший. У цей час у приймальню ввійшов ще один чоловік, він був схожий на копію Порча, але молодший, мабуть, це й був його син,- Дам за них тисяч п'ять.

    —   Батько, не дури клієнта, ти ж зможеш продати їх тисяч за п'ятнадцять, дай нормальну половинну вартість, -- вимовив Порч молодший.

    —  Порч, ну от треба було тобі все зіпсувати, я так сподівався, що наш гість знову почне торгуватися, - обурився він, подивившись суворо на сина, - Гаразд, даю за них сім із половиною, влаштовує? - запитав він мене.

     —  Та влаштовує, гроші на ось цей чіп переведіть, будь ласка,- сказав я, погоджуючись з умовами старого, це і так виходило більше, ніж я розраховував отримати.

    —  Безликий чіп,- вимовив старий,- Я так і знав, що ти такий самий посередник, як і ми. - З чого старий дійшов до цього висновку я не зрозумів, але й переконувати його я не став.

   —  Спасибі,- сказав я, перевіривши в зчитувачі скафандра переказану суму, там справді була сума в шістнадцять із половиною тисяч кредитів. Що цікаво, комісію за використання знеособленого чипа на себе взяв старий.

     Попрощавшись я вирушив до наступної точки мого маршруту, а саме відділення корпорації Нейромережа. Я вирішив купити саме легальні бази, щоб була можливість отримати сертифікати за вивченими базами знань.

     Нейромережа була однією з найбільших корпорацій у всьому відомому космосі. Альтернативою їй було кілька компаній, що виробляли вузькоспеціалізовані нейромережі. Щоправда, варто сказати, що хоч сама корпорація і є єдиною, але державні відділення мали величезну автономність.

     Усе таки в галактиці живе величезна кількість розумних, які потребують нейромережі, і саме тому в кожній великій державі була своя корпорація Нейромережа, яка підпорядковується центральній, зі своїми виробничими потужностями.     Щоправда новинки, мережі останніх поколінь доступні були лише в центральних світах. 

      Так світи ядра, столиці Співдружності, що складаються з трьох планет, використовували нейромережі одинадцятого покоління. Решта центральних світів могли розраховувати максимум на десяте, держави, що слугують захисним буфером центральних світів, - на дев'яте для військових і восьме для цивільних. 

     Решта світів могли розраховувати лише на максимум сьоме. Тож моя нейромережа за місцевими мірками була дуже крута. І це м'яко кажучи, зараз моя голова на вторинному ринку тільки через наявність такої нейромережі коштувала близько ста - ста п'ятдесяти тисяч кредитів.

     Нова подібна нейромережа коштувала близько двохсот тисяч, але вторинка буде відсотків на десять гірше працювати, а тому й коштує вона в такому разі дешевше. Тож потрапляти до піратів мені зараз не можна. Поки я роздумував про це, мої ноги вже привели до дверей філії аварського підрозділу Нейромережі. Огсдур був занадто маленькою державою, щоб у ньому був власний підрозділ, а тому це королівство обслуговував аварський підрозділ. 

     Перше, що мені впало в око - відсутність натовпів людей, буквально за двадцять метрів від Нейромережі було малолюдно. Не знаю, з чим це пов'язано, але мені сподобалося, за кілька годин, що я перебуваю на станції, у мене вже виробилася якась фобія з приводу величезних натовпів народу.

     У холі за стійкою стояла миловидна темношкіра дівчина, щойно я зайшов, вона одразу посміхнулася мені й підійшла до мене назустріч. Ось зараз я став відчувати повноцінно, що я давно навіть не бачив дівчат, а тут шалено красива дівчина мені посміхнулася. На щастя, оперативно в мій гормональний стан втрутилася нейромережа, і я тепер міг сказати, що переді мною не шалено вродлива дівчина, а всього лише вродлива дівчина, яких сотні, а то й тисячі.

    —  Добро ласкаво просимо,- привіталася вона зі мною, помітивши мій ступор, поки не спрацювала нейромережа, вона додала,- Далекий космос, далека експедиція?

    —  Так,- вимовив я злегка пересохлим ротом. Після відповіді я сьорбнув води зі спеціальної трубки в скафандрі і мені стало легше говорити.

   —  Я часто таке враження справляю на чоловіків,- посміхнулася вона мені, от як вона все це відчула через скафандр?

    —  Я прийшов придбати певних баз знань,- вимовив я, зібравшись і відкинувши всі свої думки про те, як я тут завалю на підлозі співробітницю Нейромережі, убік.

    —  Меня звати П'єхма, і я сьогодні буду вашим консультантом, - сказала вона і провела мене в приміщення поруч зі стійкою. Коли я заходив у приміщення, то помітив, як за стійку стала інша не менш чарівна темношкіра дівчина.

    —  Меня звати Льо Ха,- сказав я їй, сідаючи в крісло. Наступної миті я відчував ніби ми рухаємося в ліфті. Помітивши моє здивування на обличчі, вона вимовила.

      —  Ця будівля має постійним тільки хол, решта приміщень постійно переміщуються за обсягом усієї будівлі. Це зроблено з метою нашої цілковитої безпеки,- відповіла вона на моє не висловлене запитання.

     —  Цікаво, але я прибув сюди не за цим.- відповів я їй.