Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

Я був вражений тим, що зараз відбувається, але чесно зізнаюсь, мені це подобалось. То ж я все ж знайшов у собі сили та сміливість і притис Мелісу до себе сильніше. Тим часом один за одним ґудзики розщіпались, оголюючи моє тіло. Але це було приємно, бо від такої близькості з дівчиною мені вже було дуже жарко, тому така дія лише завела мене сильніше. Потім я міцніше вхопив Мелісу за талію та провів язиком по її нижній губі, якби натякаючи на те, що хочу трохи інших поцілунків і зачепив краї її кофтини, починаючи оголювати неймовірну фігуру. Але в цей момент Мелісу ніби вдарило струмом чи облили холодною водою. Вона різко напружилась, розірвала поцілунок, глянула мені в очі затуманеним поглядом, а потім відступила від мене, ніби від прокаженого.

— Що таке? — важко дихаючи спитав я, бо було трохи важко зараз опанувати себе.

— Я…я… Боже. Це… цього не мало бути, — вона істерично почала поправляти на собі одяг та пригладжувати волосся.

— Мелісо, — я підійшов до неї ближче, але вона руками спробувала зупинити мене, — все нормально?

— Ні. Ні, не нормально. Я щойно ледь не наробила дурниць.

— Дурниць? Зі мною? — я підняв обидві брови.

— Захаре, я… ти… Ти звісно дуже привабливий, а особливо в такому вигляді, — вона важко видихнула, — але я не хочу близькості з тобою. Ну, не зараз. Ще надто рано.

— Чого ти так боїшся? — я розвів руками.

— Тебе, — якось різко відповіла вона, — що ти отримаєш бажане і просто підеш. Ще й тепер у тебе є дитина. Думаю, твій світогляд ще більше зміниться.

— Не вірю, що ти серйозно зараз це говориш, — я засміявся, — та я заради тебе готовий на все, чуєш? Ще жодна жінка не чула такого від мене. Не викликала таких яскравих почуттів і бажань пілкуватись. Захищати. 

— Я розумію і…мені дуже приємно це чути. Але одного разу вже таке було. Після гучних слів мене просто розбили. Та й ти… Твоя репутація відома.

— Мелісо, — я охопив її за плечі, — я не ображу тебе. Ніколи. Повір.

— Так… Захаре, я мушу йти, — вона винувато опустила голову.

— Тоді я підвезу тебе.

— Ні, не треба. Я викличу таксі. Добраніч, — вона коротко поцілувала мене в щоку і просто втекла не озираючись.

Я ж як ідіот продовжував стояти посеред кімнати в розщіпнутій сорочці і дивитись на двері, за якими зникла Меліса. І я був просто вражений. Чого вона так налякалася… Який ідіот міг її так образити, що дівчина тепер боїться відкритися та зблизитись. Може тому вона така зухвала та недоступна, бо просто захищається? Я підійшов до столу та знов налив собі віскі. Але ніяктї насолоди від цього не отримав. Після того поцілунку і такого приємного смаку губ Меліси… мені вже не хочеться нічого, крім неї. 
Потім настав день свята Бо Жака. Я їхав туди з водієм і вкотре нервув. Мене впринципі лякає цей чоловік і досі, а ще й тепер, коли за його спиною провернулась така історія... Сподіваюсь, Кароліна добре знає, що робить і що її батько не вбʼє нас обох. Людей в цьому залі було дуже багато і я зрадів, що вийде загубитися між ними та трохи відволіктися від всього, що відбувається. Ледь не на самому вході мене відразу зустрів винуватець свята.

— Захарчику, Хаскі, дуже радий тебе бачити, — Бо поплескав мене по плечі.

— Вітаю, — я посміхнувся, — ваш подарунок мій водій відніс до інших. Надто велика коробка.

— Та що ти, не варто було. Хіба в подарунках щастя? — було дивно, але відчувалося, що Бо вже трохи випив, — тим більше, ти мій вже практично зять.

— Т-так, — я не заперечував і про Кароліну нічого не питав, щоб не викликати жодних підозр.

— Донька скоро буде. Ніяк не може оприділитися з сукнею. Думаю, хоче справити на тебе найкраще враження. Та і вам мабуть не терпиться залишитись наодинці, правда ж? — він хрипло засміявся, а я скривився. Якось було не дуже приємно, що він так говорить про свою доньку. Навіть мій батько би не сказав так про Діану. 
Час йшов, гості розважалися, я теж випив вже декілька келихів різноманітних напоїв та викурив дві сигари. А Кароліна не зʼявилась, що й не дивно. Отже вона точно втекла. І думаю, Бо Жаку про це вже точно відомо і в захваті він не буде. Та варто було мені про це подумати, як поряд зʼявились два величезні його охоронці та покликали з собою. Я важко ковтнув і все ж наважився піти, дорогою тренуючи своє щире здивування та обурення. Охорнці привели мене до тьмяно освітленої альтанки, де на диванчику сидів Бо, вертячи в руках щось темне.

— Як вечір? — вже серйозно спитав чоловік.

— Чудово. Ви як завжди вмієте зробити вечірку, — впевнено відповів я.

— Це так. А от доньці нормальне виховання зробити не вийшло, — він це практично пробурчав. І в тоні відчувались деякі ноти відчаю.

— Ем… А що сталося? — щире здивування вийшло на всі сто.

— Кароліна. Ти не знаєш, де вона? — було досить темно, але я все одно побачив хмуре обличчя Бо Жака.

— Н-ні, я не знаю. Хіба вона ще не приїхала? Я вже так давно чекаю на неї…

— Ні, чорт забирай! — він крикнув та підскочив на ноги. Я прикрив очі та намагався тримати себе в руках, — вона втекла! Це невдячне дівчисько! Сказала, що обирає сукню і що поспішить, а я вперше за довгий час повірив їй, ідіот, і забрав охорону. 

— Це… жахливо, — я опустив голову, щоб не було видно емоцій.

— А в кімнаті вона залишила оце, — Бо жбурнув чимось у мене та я встиг спіймати.

— Що це? — я покрутив у руках оксамитову коробочку.

— Заручальна каблучка. Я купив її для неї від твого імені. Вона була така рада… Награно, як виявилось!

— Отже…що буде далі? Весілля не буде? 

— Де вона, йолопи!? — він кричав це своїм охоронцям, — а ти, Захаре? Ти знаєш, де моя донька? — він повільно підійшов ближче, довелось важко ковтнути.

— Зовсім не знаю. Я в такому ж шоці, як і ви… Адже… для мене це був вигідний шлюб. Ви ж знаєте.

— З-під землі дістану, — він сичав це крізь зуби, дивлячись мені в очі. — А тепер забирайтесь геть! Всі! Я хочу побути сам…

Охоронці швидко виконали прохання свого господаря, а я на мить затримався. І побачив, як Богдан Жаківець втомлено оперся на високу скляну тумбу, охопивши голову руками. Він говорив щось сам до себе дуже нерозбірливо. Але я розчув лише щось про ваніль та про те, що він знову мусить пережити це. Я не дуже зрозумів такого поєднання, але більше там не залишався. Кинув коробочку з каблучкою на найближче крісло та поспішив геть. 
Додому я їхав і в радісному настрої, і не дуже. Чогось щиро стало шкода Бо. Не знаю, чому він вирішив видати свою доньку заміж саме за мене. Але розумію, що, мабуть, він хотів для неї якнайкраще. Та раптом я зловив себе на думці, що чому взагалі в моїй голові зʼявилось таке? Бо у мене теж, виявляється, є донька? І що? Це нічого не змінює, бо я не буду жити з нею. Не прийму її. Там де вона зараз, їй буде значно краще. 
Наступний день з самого ранку я провів в клубі. Отримав останнє повідомлення від Кароліни, що все пройшло чудово і вона попросила видалили ії номер, адже вона вже це зробила з моїм. Я ж не заперечував і зробив те саме. З цією дівчиною наші дороги розійшлися. А от Меліса за вчорашній день так і не дала про себе знати. Не відповідала на дзвінки, на повідомлення. І сама не дзвонила. Я починав нервувати, але зовсім не хотів тиснути на неї. Впевнений, це зробило б все ще гіршим. Потім мій телефон знову завібрував. Це був якийсь абсолютно незнайомий номер з незрозумілим кодом країни. Але я чудово розумів, хто ж це.