Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

— Здоров-здоров, — я самовдоволено посміхнувся.

— Як там ваша хмарна погодка, — в слухавці засміявся Сергій.

— Сумує за тобою. Каже, що дуже тут не вистачає такого блазня, — я теж засміявся.

— Якби я знав, що на островах так добре жити, то давно б уже переїхав. Тут справжній рай.

— Якщо ти хочеш викликати заздрість, то у тебе це погано виходить. 

— А у тебе як справи? Як клуб? Як життя?

— Знаєш, багато чого є розповісти. Але точно не телефоном.

— То в чому проблема? Сів та літак і прилетів. Це все дуже легко.

— Це щось типу запрошення? — я підняв брову.

— А чому б і ні? Зізнаюсь, я навіть трохи скучив за твоїм бубонінням. Тут нікого такого нема, всі життєрадісні.

— Ну тоді це точно місце для тебе. Можеш не повертатися.

— Та годі тобі, Захаре. Я серйозно. Бери вихідні, скидай все на Євгена і прилітай. Тут можна чудово відпочити.

— Добре. Раз ти так запрошуєш… Але. Я буду не сам.

— Що? А з ким?

Але я не відповів, а простов вимкнув телефон. Хай всю ніч не спить і думає про це. Якщо там йому так добре і він має купу часу. Чогось я навіть позаздрив Сергію. Може треба було себе вбити… тоді б я собі відпочивав на сонячному острові і нічого б не хвилювало мене. Але тоді я б не зустрів Мелісу. І це власне та, з ким я планую полетіти на острови. То ж я спробував ще раз мільйон разів подзвонити та відправити повідомлення, що все це дуже важливо. І врешті вона зʼявилась і ми домовились зустрітись у тому ж парку, що минулого разу.

— Щось може сталося? Що за терміновість? — вона здається прибігла, бо дуже важко дихала.

— Так. Для початку, віддихайся. Все гаразд.

— А чого ж ти так багато дзвонив і писав?

— Ти ж цілий день ігнорувала мене, — я розвів руками, — що таке, Мелісо?

— Бо мені соромно за той вечір, ясно? Я повелась як ідіотка. Ти поцілував мене і я…

— І ти що? Втратила голову? Це найкращий комплімент для мене.

— О-о-о, знову ти все переводиш на себе та своє самолюбство. Чому я не здивована, — Меліса скривилась.

— Годі, — я взяв її за обидві руки, — я обіцяв вражати тебе і я це зроблю. Може хоч так ти трохи розслабишся і довіришся мені. Маю сюрприз.

— Що? Який ще сюрприз? — вона підняла обидві брови.

— У нас з тобою буде невеличка відпустка. Підготуйся. За декілька днів ми полетимо на Фіджі.

— Що? — вона аж затамувала подих, — щ-що…для чого?

— Там зараз живе мій хороший товариш. І він покликав мене в гості. А я йому сказав, що буду не сам.

— Але ж це… Це так неочікувано, я… Моя робота…

— Ти не зможеш відпроситись на тиждень? Це ж фірма твого батька.

— Ну так, але…

— Ти не хочеш їхати зі мною? — я звів брови.

— Ні, хочу, але… це просто буде моя перша поїздка закордон. І це хвилююче.

— Не бійся, — я обійняв її і міцно притулив до себе, — зі мною нічого не бійся.

В моїх обіймах Меліса трохи розслабилась і навіть я заспокоївся. Чомусь всередині все відчувало, що цей дзвінок від Сергія був не дарма. І що він покликав до себе теж. Фіджі це чудове місце. Хоч я там і жодного разу ще не був. Але я впевнений, що така поїздка для нас з Мелісою змінить багато чого. І все між нами стане зовсім інакше.