Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що ж це за такі проблеми звалились на твою бідолашну голову?
— Ну, весілля ніякого точно не буде. Донька Бо все продумала, то ж можна не хвилюватись.
— А інше? — Меліса дивилась на мене своїми великими темними очима. А мені аж в горлі пересохло від того, що я б мав їй розповісти. Але я не хочу мати від неї якісь таємниці. Такого плану. То ж я дуже вагався щодо цього.
— Я розповім. Але не тут, добре? Ми можемо поїхати до мене додому?
— Якщо це така дурна історія, щоб в черговий раз затягти мене в ліжко і переспати, то вибач.
— Ні-ні. Нічого такого. Чесно, — я підійшов ближче до неї і легенько провів пальцем по нижній губі, — хоча деколи так і хочеться…
— Добре, — вона різко вирівнялась, — я поїду, якщо ти обіцяєш не чіплятися до мене.
Я лиш коротко кивнув і Меліса покинула свій коктейль. Всередині мене тішилась дитина, що я везу таку розкішну дівчину до себе додому. Їх там впринципі бувало багато, але не така. Меліса як трофей, особлива і недосяжна. Як зірка, якою можна лише милуватися, та неможливо торкнутися. І чим довше таке таємниче очікування, тим солодший буде фінал. Я впевнений.
— Ласкаво просимо у моє скромне житло, — я відчинив двері та провів Мелісу всередину.
— Скромне? Ти серйозно? — вона глянула, наче я сказав найбільшу дурницю.
— Ну це… Не важливо. Випʼєш щось?
— Ні. Мені вистачило коктейлю.
Ми пройшли до вітальні і дівчина обережно розмістилась на дивані. Я ж дістав свою улюблену пляшку віскі та налив трохи в стакан. Ця розмова для мене буде дуже непердбачуваною.
— То ж…— Меліса розвела руками.
— Я зараз все розповім. Але, будь ласка, не думай про мене нічого поганого, добре? Якщо зможеш…
— Знаєш, мені вже страшно, — дівчина засміялась.
— Два роки тому я був одружений…
— О, це…це вже дуже цікавий початок…— вона опустила очі і мені відразу стало так ніяково.
— Але це було помилкою. Так, випадкове знайомство і надто швидкий розвиток подій. Ну, неважливо. Я категорично не хотів дітей. Це було проговорено. Але моя колишня дружина не послухала мене і вирішила надурити. Я дізнався і ми розлучились.
— Радикально, — буркнула Меліса.
— І от вчора до мене прийшли. Виявляється, моя колишня загинула. Так, це сумно. А найгірше… виявляється, тоді вона таки завагітніла. Але нічого мені не сказала. І тепер у мене є дитина, яка по її заповіту має жити зі мною.
— Ого…
— Але я не хочу цієї дитини. Навіть якщо вона моя тілом, але не моя емоційно. Я не знаю її. І не хочу знати. Бо я… я не хочу мати дітей і зараз.
— Я не…я… чесно, я не знаю, що на це все сказати, — Меліса почала перебирати пальцями та крутити свої каблучки.
— Я розумію. Це шокує. Навіть мене ця інформація ввела в ступор.
— Але це твоя дитина, Захаре, — Меліса підвелась, — якщо твоя дружина так захотіла, значить ти мусиш… Значить, у тебе буде сімʼя.
— Що ти маєш на увазі? — я підійшов до неї ближче.
— Знаєш, я довго вагалась чи взагалі потрібно це. Чи я можу бути з тобою, незважаючи ні на що. І наче визначилась. Але таке минуле… Колишня дружина це одне, навіть якби вона не загинула. І, до речі, прийми співчуття. Проте дитина… Ви будете разом, станете сімʼєю. А я трохи не вписуюсь в це. І просто буду тобі непотрібна.
— Мелісо, ні, — я взяв її за руку, як тільки вона захотіла втекти, — не кажи такого. Я ні на що не проміняю тебе. Не зараз, коли ти врешті прихильна до мене.
— Але це твоя дитина…
— Вона ніколи не буде моєю, — я прошепотів це їй в губи і ніжно провів пальцями по ключиці.
— Захаре…що ти робиш…— Меліса важко видихнула.
— Нічого, — я продовжував малювати візерунки по її ніжній шкірі, що не була прикрита одягом.
— Ти обіцяв не чіплятися, — вона нахмурила брови.
— А я не чіпляюсь. Просто насолоджуюсь тобою, — потім я накрив її губи своїми, тримаючи руку на шиї.
Меліса не відштовхнула мене і я був цьому дуже радий. То ж спробував поглибити поцілунок і вона відповіла мені взаємністю. Вона пахла коктейлем і знову тими солодкими гидкими парфумами. Я скривився, але насолода від її губ була сильнішою. Меліса вхопила мене за комір сорочки і притулилась сильніше. Або це вона так намагалась встояти на ногах. Вільною рукою я охопив її за талію та міцно стиснув. З губ Меліси зірвався короткий стогін. Чорт, це був такий приємний звук, що хотілося просто тут і зараз… Я тримався зі всіх сил, адже я пообіцяв їй. Лише якщо вона сама захоче, то я врешті піддамся цій пекучій спокусі. Ми цілувались так, наче востаннє. Бракувало повітря і ми робили лише секунді перерви, щоб знову впитися одне в одного. Я гладив її спину, деколи обережно спускаючись вниз. А руки Меліси блукали по моїй грудях і я відчував ці гарячі дотики через сорочку. Я готовий вже був завершити це, щоб трохи передихнути… Але тендітні пальці Меліси торкнулись ґудзиків на моїй сорочці і рощіпили один, а потім інший…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз», після закриття браузера.