Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Страйк розумів. Вони були докорінно відмінні, іноді Люсі його доводила до сказу, але він її любив. Котячись у бік Манчестера, він мимоволі порівнював її з Робін. Робін виросла, як на Страйка, у взірцевому стабільно-буржуазному середовищі, але вона мала сміливість, якої не мала Люсі. Обох жінок торкнулися насильство і садизм. Люсі у відповідь заховалася туди, де (як їй здається) вони ніколи вже її не дістануть. Робін стикається з цими речами майже щодня, розслідуючи інші злочини й чужі травми; на це її штовхає те саме прагнення розплутувати заплутане і розкривати істину, яке Страйк знає за собою.
Сонце піднімалося чимдалі вище, торкаючись промінням брудного лобового скла, а Страйк страшенно пожалкував, що Робін зараз тут немає. З усіх Страйкових знайомих їй найкраще було викладати теорії. «Вона б розкрутила мені термос і налила чаю. Посміялися б».
За останній час вони кілька разів поверталися до давньої балачки, бо Біллі приніс до офісу історію досить бентежну, щоб розбити стриманість, яка за рік застигла так, що стала на заваді їхній дружбі... чи не дружбі, подумав Страйк, і на якусь мить знову відчув її обійми на сходах, вдихнув аромат білих троянд і парфумів, якими пахло в офісі, коли Робін сиділа за своїм столом...
Подумки скривившись, Страйк потягнувся по нову цигарку, підкурив і змусив себе подумати про Манчестер і про те, як треба буде розпитувати Дон Кленсі, яка протягом п’ятьох років була місіс Джиммі Найт.
15
Так, вона предивна. О так. Завжди була така зверхня...
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Поки Страйк мчав на північ, Робін без жодних пояснень запросили на зустріч із самим міністром культури.
Простуючи під сонцем у бік міністерства культури, ЗМІ та спорту, що містилося у великому білокам’яному будинку едвардіанської доби за кілька хвилин від Вестмінстерського палацу, Робін майже пожалкувала, що не проста туристка, яких повно навколо. Чизвелл по телефону здавався сердитим.
Робін багато віддала б за те, щоб мати для міністра щось корисне на шантажиста, але пробувши на роботі півтора дня, могла тільки сказати, що перше враження щодо Ґерайнта Вінна виявилося правдивим: він був лінивий, хтивий, пихатий і гучний. Двері до його кабінету лишалися головно відчиненими, і його співучий голос розносився коридором. З необачною легковажністю Вінн просторікував про дрібні негаразди своїх виборців, кидався іменами зірок і відомих політиків і загалом старався створити враження людини, для якої управління громадською приймальнею — неважливе побічне заняття.
Вінн радісно вітав Робін з-за свого столу щоразу, як вона проходила повз двері, виразно натякаючи на бажання продовжити знайомство. Однак Аамір Маллік — навмисно чи випадково — раз у раз псував спроби Робін завести з тих вітань розмови: то питаючи щось у Вінна, то (це він зробив усього годину тому) просто зачиняючи двері перед її обличчям.
Ззовні велика будівля, де розміщувалося міністерство — кам’яні гірлянди, колони, фасад у стилі неокласицизму, не дуже обнадіювала. Всередині її модернізували і прикрасили витворами сучасного мистецтва, серед яких була абстрактна скляна скульптура, що звисала з-під склепіння над центральними сходами, якими професійного вигляду молода жінка провела Робін. Вважаючи, що це хрещениця міністра, супутниця зі шкури пнулася, щоб показати їй усе цікаве.
— Кабінет Черчилля,— сказала вона, показуючи ліворуч (а повертали праворуч).— Там той балкон, з якого він виголосив промову на День перемоги. А пан міністр просто отам...
Жінка повела Робін широким коридором, за поворотом якого виявився відкритий офісний простір. Охайно вбрані молоді люди сиділи за рядом столів під довгими вікнами праворуч; вікна дивилися на чотирикутний двір, схожий за масштабами на Колізей, з високими стінами й вікнами. Тут усе дуже відрізнялося від тісного кабінету, де Іззі заливала собі розчинну каву з чайника. Натомість на столі стояла велика дорога машина з кавою у таблетках.
Офіси ліворуч від цього загнутого простору відділялися скляними стінами і дверима. Робін побачила міністра культури здалеку — він сидів за столом під модерновим портретом королеви і розмовляв по телефону. Різким жестом він звелів супутниці Робін вести її всередину і говорив собі далі, а Робін, почуваючись дещо ніяково, чекала, коли він закінчить дзвінок. Зі слухавки долинав високий жіночий голос. Робін він навіть звіддаля здався істеричним.
— Кінваро, мені час іти! — гавкнув у слухавку Чизвелл.— Так... поговоримо про це пізніше. Мені час іти.
Опустивши слухавку надміру різко, він вказав Робін на стілець перед собою. Чизвеллове жорстке сиве волосся стирчало навколо голови дротяним німбом. Товста нижня губа надавала обличчю сердитого й капризного вигляду.
— Газетярі вже нишпорять,— загарчав він.— То жінка дзвонила. Їй зранку телефонували з «Сану», питали, чи чутки правдиві. Вона поцікавилася, що ще за чутки, але той тип не пояснив. Вивуджує! Хоче її зненацька заскочити і розпитати.
Чизвелл насупився, придивившись до Робін. Її зовнішність чимось його не задовольнила.
— Скільки вам років?
— Двадцять сім,— відповіла вона.
— На вигляд менше.
На комплімент це схоже не було.
— Вже поставили жучок?
— Боюся, ще ні,— відповіла Робін.
— Де Страйк?
— Поїхав до Манчестера на розмову з колишньою дружиною Джиммі Найта,— відповіла Робін.
Чизвелл видав сердите нутряне «гхр-р-р», тоді підвівся. Робін і собі підскочила.
— Що ж, тоді краще повертайтеся й беріться до справи,— сказав Чизвелл.— Національна служба охорони здоров’я,— додав він тим самим тоном і рушив до дверей.— Люди вирішать, що ми тут з глузду поз’їжджали.
— Даруйте? — спитала Робін, нічого не розуміючи.
Чизвелл відчинив скляні двері й жестом звелів Робін першою вийти в офісний простір, де елегантні молоді чоловіки й жінки працювали поруч зі стрункою кава-машиною.
— Церемонія відкриття Олімпійських ігор,— пояснив Чизвелл, виходячи за нею.— Лівацька маячня. Ми дві чортові війни виграли, але святкувати це — зась!
— Дурниці, Джаспере,— мовив низький і мелодійний голос із валлійським акцентом.— Ми повсякчас святкуємо військові перемоги. А це інше святкування.
Делла Вінн, міністерка спорту, стояла просто перед дверима Чизвелла, тримаючи на шворці світло-жовту лабрадорку. Ця дуже статечна жінка з зачесаним назад від широкого лоба сивим волоссям мала на обличчі такі темні окуляри, що Робін нічого за ними не бачила. Делла Вінн, як знала Робін зі своєї розвідки, була сліпа через рідкісне захворювання, коли очні яблука просто не виросли під час утробного розвитку. Іноді вона вставляла штучні очі, особливо для фотографій. На Деллі було багато важкої, явно приємної на дотик біжутерії золотого кольору, а одягнена вона була у блакитне з голови до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивчий білий, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
