Читати книгу - "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"

Мирослава

Ось настав той момент! Сьогодні я стану дружиною Максима. Не таким я уявляла свій перший шлюб. В моїй уяві все було, майже як в кожної дівчини. Я закохаюся в хлопця, який зізнається мені у коханні, зробить пропозицію, в нас буде чудове весілля, на мені буде чарівна пишна сукня. А що я маю! Мама зі мною не говорить, пропозицію мені не зробили і сукні пишної я не маю.

Пролунав дверний дзвінок, який і відволік мене від поганих думок. Я поспішила відкрити вхідні двері. На порозі стояв кур’єр з величезною коробкою.

— Доброго ранку! Ви Мирослава Макарець? – глянувши на мене промовив кур’єр.

— Доброго ранку! Так я Мирослава!

— Для вас ось ця коробка.

— Якщо ваша ласка, ви б не могли б занести її до квартири, – посміхаючись промовила я, показуючи рукою на кухню.

Кур’єр киває головою, і заносить коробку до кухні. Я підписуюся, що отримала посилку та дякую йому. Мені навіть не терпиться дізнатися, що в цій величезній коробці. Оглянувши коробку, я помічаю прізвище і ім’я відправника. Усмішка наповнює моє обличчя за долю секунди.

Я відкриваю коробку, і до кухні заходить мама. Вона підходить ближче до мене та сідає за стіл. Відкривши коробку, я помічаю білу сукню швиденько витягую її з коробки та біжу стрімголов до дзеркала. Дивлюся на своє відображення, а потім на сукню і ледь не пищу від задоволення. Сукня просто неймовірна! Вирішую приміряти сукню із чим мені трохи допомагає мама. Судячи з її реакції і сліз, які заповнюють її очі я виглядаю феєрично. Біжу швиденько до дзеркала і розумію, що ця сукня просто неймовірно на мені сидить.

Поки я зиркаю в дзеркало, мама дістає з коробки білі туфлі на підборах та коробку з сережками та намистом. Подає їх мене і старається стримати себе, але однаково починає плакати. Вдягнувши сережки та намисто, я радію від того як же чудово виглядаю. Бачу яким розчуленим поглядом дивиться на мене мама і розумію, що я їй теж подобаюся.

— Твій Максим постарався на славу. Ось яку красунечку з моєї доньки зробив, – з радістю в голосі промовляє мама, а я пропускаю мимо вух слова «твій Максим». Раніше я могла б сказати, що він не мій, але сьогодні він стане моїм чоловіком, тож в словах мами є доля правди, а я просто не можу з чим змиритися.

Я накручую волосся, роблю ледь помітний макіяж, і мій образ чудової нареченої готовий. Правда лише тільки фіктивної! Але це не стане на заваді мого хорошого настрою.

Максим приїжджає близько десятої години. Весь як нова копійочка. Чорний піджак і штани, біленька сорочка та чорна краватка. Він дає мені в руки букет нареченої, тим часом мама проводить поглядом мене і Максима.

— Благословляю вас дітки! – промовляє вона, спочатку обіймає мене, а потім вже Максима.

— Ви з нами не поїдете? – запитує він, глянувши на маму.

— Ні ви їдьте в двох, – вимовляє вона, а я бачу як знову її очі набираються слізьми.

Я обіймаю маму на останок та стараюся її заспокоїти. Коли ми виходимо з під’їзду я дивлюся на Максима.

— Дякую тобі, за сукню та прикраси з туфлями, – промовляю і ховаю подалі свій погляд.

— Я подумав, хоч це і фіктивний шлюб, але нареченою на ньому ти повинна бути справжньою, – відчуваю, як він пропалює мене поглядом та відкриває мені двері автомобіля.

Всю дорогу він мовчить. Це скоро стане нашою традицією мовчати в автомобілі. Максим дивиться на дорогу, а я почуваю себе розгублено. Чи знала я, що мене ось таке чекатиме, то мабуть ніколи б не зв’язалася  з ним, а зараз вже занадто пізно.

Коли ми приїхали Максим відкрив мені двері автомобіля, і взяв за руку. В цю мить по моєму тілу проходить така енергія від якої з'являються сироти, а щоки помітно червоніють. Біля РАЦСУ на нас вже чекають свідки. Дівчина трохи старша за Максима і хлопець десь такого віку як він. Коли ми підходимо ближче Максим знайомить мене спочатку з дівчиною.

— Мирославо познайомся, це моя сестра Соломія!

— Рада познайомитися з дівчиною, яка заполонила серце мого брата і не втратила своє щастя, – промовляє доволі мило Соломія, та обіймає мене.

Щось Максим не схожий на ту людину, яка принесе мені щастя! Скоріше затягне в ще більше болото, але що не зробиш заради єдиного друга.

— Мені теж дуже приємно з тобою познайомитися! Максим так багато хорошого про тебе розповідав, – трішки прибрехала, але це лише, щоб не робити Максима поганцем в очах рідної сестри. А сестра я бачу вже народила цікаво кого, хотілося б побачити дитину, обожнюю маленьких діток вони такі милі.

— Соломія! Максим говорив, що ти вагітна. Хто народився? – з веселими нотками голосу промовила я.

— Донечка Зоряна! Їй вже три тижні. – І вона залишила таку крихітку!

— Напевно сумуєш за нею! Якщо ти не проти ми на днях заїдемо до тебе з Максом. Дуже вже хочеться побачити крихітку.

— Так звісно буду рада вас обох бачити! – промовляє весело вона, а Максим в цей момент стоїть шокований від моїх слів. Впевнена він навіть не здогадувався наскільки сильно я обожнюю дітей.

— Так добре. А то Соломії скоро потрібно вже до дитини, – промовляє радісно Максим, і знайомить мене з другом.

— Познайомся Миросю, це Назар мій найкращий друг.