Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-Ну, будь ласка, тільки не зараз.
-Хм, що не зараз?,- його посмішка зводить мене з розуму,- Чи ти про це?,- ніжно та так приємно цілує в губи. Трепітно повертає мене в цей світ, де є тільки ми удвох.
-Мені вас ще довго чекати? Пашо, встигнеш ти ще на цілуватися,- повертає нас голос до реальності, а хочеться бути не тут та не згадувати слова його сестри.
-Та ми вже йдемо,- бере мене за руку та прямуємо до будинку,- Ох, Сергію, ти як завжди нестерпний.
Зайшовши назад до кімнати з Пашою за руки, намагаюсь не звертати поглядом в сторону Оксани. Але її не задоволене обличчя не можливо не помітити. Ми ще трохи змогли посидіти за столом, де спробували дійсно дуже смачну випічку його мами. Моя підтримка встояти та не зірватися з місця, була рука чоловіка, яка тримала мене міцно. Чомусь поруч з ним я одночасно сильна та слабка, відважна та розгублена. Від коли це він став для мене моєю слабкістю та опорою? Як за лічені дні все так могло змінитися?
Коли приїхало таксі, нас вийшов проводжати до воріт його тато. Так щиро обійняв та побажав хорошої дороги, що зрозуміла. Мій тато ніколи так не робив, від нього я не отримувала таких теплих обіймів та приємних вражень. Дорогою їхали мовчки, я лиш попросила, щоб він мене відвіз до мого будинку. Коли авто зупинилося за потрібною адресою, він теж вийшов з машини.
-Може все ж таки поїдемо до мене?
-Сьогодні так багато речей сталось, хочу побути наодинці,- злегка відводжу очі в сторону.
-Гаразд, завтра в тебе вихідний. Заберу тебе на обід, добре?
-Ти за мене вже все вирішив?,- обурююсь я.
-Хочеш щоб я все ж таки тебе сьогодні нікуди не відпускав?
-Я не про це. Завтра я йду на роботу, бо я і так через когось сьогодні не пішла,- він бачить мою рішучість в словах та відпускає з обіймів.
-Добре, добре. Головне, що ти моя,- долонями торкається до мого обличчя та зненацька цілує в скроню та поправляє волосся яке закинуло від пориву вітру, відходить від мене і зникає до автомобіля, встигає лише крикнути мені, коли я підходжу до під’їзд,- На добраніч, моя Катерино.
«Моя Катерино» - як же це всеж таки гарно звучить з його вуст ці слова…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок долі, Ася Віталіївна », після закриття браузера.