Читати книгу - "Смертниці"

деревами здіймається чорний дим, височіє розлюченими колонами, що закручуються ген у небо, яке саме почало світлішати. Я чую, як Олена здавлено скрикує. У мене пітніють руки, мене трясе від думки про хатину, яку ми нещодавно покинули і яка тепер палає. Я думаю про плоть, що палала. Джо мовчить, просто шоковано дивиться на дим, і я питаю себе, чи не проклинає він свою лиху долю через зустріч з нами.

За мить він видихає.

— Господи Ісусе, — буркоче. — Хоч би хто були ці люди, вони ведуть серйозну гру.

Він знову розвертається до дороги. Я знаю, що йому страшно, бо бачу, як він стискає кермо. Бачу, які білі в нього кісточки.

— Пані, — тихо каже він. — Здається, час нам зникнути.

20

Джейн заплющила очі й осідлала хвилю болю, мов серфінгістка. «Будь ласка, нехай це скоро скінчиться. Нехай скінчиться, нехай». Вона відчула, як виступає на обличчі піт, поки перейми наростали, хапаючи її так міцно, що вона неспроможна була навіть застогнати, навіть вдихнути. Світло, здавалося, згасало за заплющеними повіками, звуки глушив стукіт її власного пульсу. Десь удалині вона відзначила рух у кімнаті. Стукіт у двері. Напружений голос Джо.

Тоді раптом руку Джейн стиснула інша рука — знайома, тепла. «Не може бути», — подумала вона, коли біль почав ущухати й зір поволі прояснився. Сфокусувавши погляд на обличчі над собою, вона зачудовано заклякла.

— Ні, — прошепотіла. — Ні, тебе не має тут бути.

Він узяв її обличчя в долоні, торкнувся вустами її чола, її волосся.

— Усе буде гаразд, сонце. Усе буде добре.

— Нічого тупішого ти в житті не робив.

Він усміхнувся.

— Ти знала, що я не надто розумний, коли виходила за мене.

— Про що ти думав?

— Про тебе. Лише про тебе.

— Агенте Дін, — втрутився Джо.

Гебріел повільно підвівся. Стільки разів Джейн, дивлячись на чоловіка, думала про те, як же їй пощастило, але ще ніколи не відчувала цього так гостро, як зараз. Він прийшов без зброї, не мав жодної переваги, але коли розвернувся до Джо, випромінював лише тиху рішучість.

— Я тут. Тепер відпустите мою дружину?

— Тільки після розмови. Коли ви нас вислухаєте.

— Я слухаю.

— Маєте пообіцяти, що поширите те, що ми розкажемо. Не дасте цьому померти з нами.

— Я сказав, що вислухаю. Ви говорили лише про це. І сказали, що відпустите людей. У вас, може, і є передсмертне бажання, а в них — ні.

Олена заговорила:

— Ми не хочемо, щоб хтось загинув.

— То доведіть це. Відпустіть їх. Тоді я сяду тут і слухатиму вас стільки, скільки ви захочете. Годинами, днями. Буду у вашому розпорядженні.

Він незмигно дивився на тих, хто тримав людей у полоні.

Мить проминула в мовчанні.

Раптом Джо нахилився до дивана, схопив лікарку Тем за руку й смикнув, піднімаючи на ноги.

— Станьте біля дверей, лікарко, — наказав він. Розвернувся й показав на пару жінок на іншому дивані. — Підводьтеся. Обидві.

Жінки й не поворухнулися, тільки витріщалися на Джо, наче певні того, що це якась витівка, що тільки-но вони поворухнуться, це обов’язково матиме наслідки.

— Бігом! Встали!

Реєстраторка схлипнула й звелася на непевні ноги. Тільки тоді друга жінка встала за нею. Обидві посунулися до дверей, де, завмерши, стояла лікарка Тем. Години полону так залякали їх, що тепер вони не вірили, що випробування підходить до кінця. Навіть коли Тем потяглася до ручки дверей, вона стежила за Джо, чекаючи наказу зупинитися.

— Ви троє можете йти, — сказав він.

Щойно жінки вийшли за двері, Олена з гуркотом зачинила їх і знову замкнула.

— А моя дружина? — мовив Гебріел. — Її теж відпустіть.

— Не можу. Поки що ні.

— Наша угода…

— Я погодився відпустити заручників, агенте Дін. Не сказав, яких саме.

Гебріел гнівно спалахнув.

— Думаєте, я тепер вам повірю? Думаєте, слухатиму, що ви хочете сказати?

Джейн потяглася до чоловікової руки й відчула, які напружені від люті зв’язки.

— Послухай його. Нехай говорить.

Гебріел видихнув.

— Гаразд, Джо. Що ви хочете мені розповісти?

Чоловік узяв два стільці, витягнув на середину кімнати й поставив один навпроти одного.

— Сядьмо, ми з вами.

— Моя дружина народжує. Їй не можна тут залишатися.

— Олена її догляне. — Він знову махнув на стільці. — А я розповім вам історію.

Гебріел глянув на Джейн. В його очах вона побачила любов і розуміння. Раніше Джо спитав її: «Кому ти довіряєш? Хто прийме кулю за тебе?» Дивлячись на чоловіка, вона подумала: «Я нікому ніколи не довірятиму більше за тебе».

Гебріел нерішуче зосередив увагу на Джо, чоловіки сіли один навпроти одного. Це скидалося на цілком цивілізовану зустріч, хіба що в одного з них на колінах лежала зброя. Олена, яка тепер сиділа на дивані з Джейн, тримала так само смертельний пістолет. Просто миле подвійне побачення. «Яка з пар переживе цю ніч?»

— Що вони вам про мене сказали? — спитав Джо. — Що каже ФБР?

— Кілька речей.

— Я божевільний, так? Відлюдник і параноїк.

— Так.

— Ви їм вірите?

— Не маю приводу не вірити.

Джейн вдивлялася в чоловікове обличчя. Хоча він говорив спокійно, вона бачила напруження в очах, у м’язах шиї. «Ти знав, що цей чоловік несповна розуму, — подумала вона. — І все одно прийшов. Усе заради мене…» Вона стримала стогін: перейми почалися знову. «Тихо. Не відволікай Гебріела; нехай робить те, що мусить». Вона відкинулася на спинку дивана, скрегочучи зубами, й страждала мовчки. Не зводила очей зі стелі, з єдиної темної плямки на акустичній плитці. «Зосередься на одній точці. Розум сильніший за біль». Стеля розмивалася, пляма наче плавала в хиткому білому морі. Її нудило від самого погляду на неї. Джейн заплющила очі, наче моряк із морською хворобою, якого хитає від погляду на хвилі.

Лише коли перейми почали вщухати, коли біль трохи відпустив, вона знову розплющила очі. Знову зосередилася на стелі. Щось змінилося. Поруч зі смужкою тепер був отвір, майже непомітний у порах акустичної плитки.

Джейн глянула на Гебріела, але він на неї не дивився, повністю зосередившись на чоловікові, який сидів навпроти нього.

— Ви вважаєте мене божевільним? — запитав Джо.

Гебріел зміряв його довгим поглядом.

— Я не психіатр. Не мені доходити таких висновків.

— Ви прийшли сюди, очікуючи побачити божевільного, який вимахує пістолетом, правда ж? — Джо нахилився вперед. — Саме це вам сказали. Будьте чесні.

— Ви справді хочете моєї чесності?

— Авжеж.

— Мені сказали, що я матиму справу з двома терористами. Ось до чого мене вели.

Джо відкинувся на спинку стільця, похмуро глянув на нього.

— То ось як вони все це закінчать, — тихо сказав