Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Ще ніколи думки Поліни не мчали так швидко. Вона перебрала в голові безліч варіантів, починаючи з іще однієї імітованої непритомності і закінчуючи втечею, подібно до того, як це зробив Ворон — перелізти через перила балкона і зістрибнути на землю.

Але жоден з цих сценаріїв не годився. Король не дасть втекти, і вдавану непритомність розкусить на раз-два. Може, зізнатися у всьому? Сказати, що Поліна — не Елайза, і вся Полінина провина полягає лише в тому, що вона намагається вижити в чужому світі, куди її перенесло без її відома. Але чи повірить король?

Поліна уявила, як у земному світі спіймана на місці злочину злочинниця виправдовується тим, що це не вона скоїла злочин, і, взагалі, вона тут ні до чого — так, занесло ненароком з іншого світу. Що з нею зроблять? Відправлять якщо не до в'язниці, то до психлікарні. А цей світ ще жорстокіший. Тут точно жаліти не будуть. Ні, зізнаватись не можна. Поліна, можливо, й ризикнула б, якби справа стосувалася лише її, але Глорі? Що буде з великоокою Кульбабкою, якщо вона залишиться ще й без сестри? Мабуть, її відправлять у якийсь убогий притулок.

Оце вже ні! Поліна боротиметься. Відставити паніку. Не лише король, Поля теж вміє бути незворушною. Вона також може контролювати емоції.

— Зняти обручку? — перепитала Поліна. Голос трохи тремтів, але це навіть добре — можна списати на велике здивування. — Ваша Величносте, але ж це обручка, яка була надягнута паном Тайлером під час заручин. Вона не знімається.

— Ви впевнені?

Під таким поглядом можна зізнатися навіть у тих злочинах, які не робив. Але Поля не здригнеться.

— Так, впевнена, — сказала вона, надавши голосу відтінку провини. — Маю зізнатися вам, Ваша Величносте — я намагалася зняти обручку. Знаю, що не мала сумніватися, але цікавість змусила мене перевірити, чи справді вона не знімається.

Розрахунок був на те, що зізнання в маленькому вигаданому гріху змусить повірити в твою щирість, і тоді велика брехня може залишитися непоміченою. Зрештою, як король перевірить? Не намагатиметься ж сам зняти кільце?.. Чи все таки спробує?..

Продовжуючи тримати Полю у полоні свого погляду, він підхопив її руку. Все-таки перевірятиме. Поліна очікувала, що в ту ж секунду її скує страх — неважко здогадатися, чим закінчиться перевірка. І справді вона завмерла, але від інших почуттів. Вона відчула тепло його долонь, їхню чоловічу твердість. І на мить здалося, ніби він не хоче завдати їй шкоди, ніби то не перевірка. Наче він вирішив просто зігріти її змерзлі руки. Ніби зараз його долоні ковзаються вище, щоб подарувати тепло відкритим прохолодному вітру плечам…

Його руки, звісно, нікуди не ковзнули. Поліна взагалі сумнівалася, чи здатна на ласку ця непробивна людина — монарх, який звик нести відповідальність і вершити долі, а не вдаватися до лірики. Але дещо дивне не змогло пройти для неї непоміченим. Зіниці його сірих пронизливих очей на мить розширилися, а потім знову звузилися. Якось вона таке вже бачила — під час їхньої першої зустрічі. Це говорить про те, що, незважаючи на всю зовнішню незворушність, всередині Його величності вирують емоції. Питання лише які. Вигадує, як розправитися з негідним дівчиськом?

Він все-таки не став пробувати зняти каблучку. Відпустив її руку. Але не відійшов ні на дюйм. Заговорив у своїй спокійній манері, продовжуючи нависати.

— Я не повірив вам щодо обручки.

Тремтіння побігло по тілу. Чому Поліну так трясе від його крижаного спокою?

— Я рідко прощаю людей, які мені брешуть. Але вас я не збираюся карати… поки що… Я бачу, що ви потрапили в біду, що стали добровільною чи мимовільною заручницею чиїхось таємних умислів. Вам потрібна допомога? Я міг би допомогти. Вчора ви сказали, що не приховуєте від мене нічого, що могло б завдати мені шкоди. Я схильний вам вірити. І якщо це так, якщо ваша таємниця ніяк не пов'язана зі мною, то що заважає вам відкритися мені? — його руки лягли на перила балкона по обидва боки від Поліни. Жах, як він близько. Майже торкається її всім тілом.

Як складно щось заперечити, коли сильний і небезпечний чоловік узяв тебе в полон. Яка це спокуса — довіритися йому. Як це солодко — здатися. Перекласти всі проблеми на ці міцні плечі.

Його близькість заважала думати. Відстань скоротилася настільки, що Поліна легко могла вловити його запах. Чоловічий, без краплі солодощів. Так пахне море перед грозою. Солоні спінені хвилі, терпкі спеції, гіркі трави. І в Полі раптом прокинулося щось жіноче. Як давно вона не була так близько до чоловіка. Сильного, сексуального, від якого мегатоннами випромінюється чоловічий магнетизм. Як давно на неї не дивилися настільки пронизливо, так зухвало, вимагаючи підкоритися. На мить навіть здалося, що король бажає заволодіти Поліною, а не її таємницею. Овва, куди Полю понесло. Довелося струснути головою, щоб розвіяти ману. Не можна довіряти чоловікам — особливо таким, якими потенційно можна захопитись. Не можна відключати розум і включати почуття. До добра це не доведе.

Але як важко змусити голову працювати, коли тебе спопеляють поглядом. На щастя, у цей момент пролунав звук кроків біля дверей. Король встиг трохи відступити, перш ніж двері відчинилися. На балкон вийшов Тайлер з двома келихами в руках. Невже згадав про наречену? Наскільки Поліні не подобалося його товариство, але в даному випадку вона була рада його появі.

— Не хочеш освіжитися, Елайзо? — він простягнув Поліні посудину з коктейлем, що наполовину складався з кубиків льоду.

— Тобі не здається, Тайлере, що доречніше було б запропонувати Елайзі гарячий напій? — посміхнувся король, перехоплюючи з його рук коктейль. — До речі, ми розмовляли з твоєю нареченою про те, що аудієнція, на яку я її запрошував, так і не відбулася через її несподівану непритомність. Тому я переніс нашу розмову на завтра. Будь ласка, проведи Елайзу в мій кабінет завтра до полудня.

— Буде виконано, — схилив голову Тайлер.

Король зробив кілька демонстративних ковтків коктейлю, і Тайлер зрозумів, що його наречена так і залишилася без напою.