Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"

- Я ж забороняла тобі потикатися в мої покої! - істеричний крик Альви.

Вона кинула другу мармурову статуетку у мій бік, але цього разу я відбив її. Відчув як по обличчю стікають два тонкі цівки крові з розбитого чола. - Чого ти знову від мене хочеш? Знову намагався проводити на мені досліди?

- Припини кричати, Альво, - прогарчав, відчуваючи, що ось-ось втрачу контроль і зірвусь на неї. - Я хотів переконатися, що з тобою все гаразд.

- Як зі мною може бути все гаразд, якщо у нас за вікном земля розкрилася, а я навіть не пам'ятаю де була весь ранок?! - королева озирнулася на всі боки, шукаючи чим би ще в мене кинути. Поки вона вибирала важчий предмет, я знайшов поглядом притихлу в кутку Віві. Начебто ціла. Потрібно відвернути увагу Альви, щоб вона не відігралася на служницях. Торкнувся рукою чола і вивчив поглядом закривавлені пальці. Відчуваю шрамів на моєму тілі побільшає.

- Ти зовсім нічого не пам'ятаєш? - вирішив заодно прояснити ситуацію з дивною поведінкою дружини, якщо вона вже прийшла до тями.

- Нічого! Прокинулася стоячи біля вікна, коли земля тряслася! Ти хочеш щось зробити зі мною, щоб забрати магію, так? Я так просто не дамся!

Флакон із духами закономірно не досяг своєї мети та був відкинутий на диван, за ним полетіла якась скринька.

- Ти не король, а жалюгідний щур! – кричала Альва. Інша на її місці вже давно зірвала б голос, а в цієї жінки певно була якась суперздатність. - Ти не гідний бути поряд зі мною!

- А хто гідний? - з цікавістю схилив голову, відкинувши убік черговий невідомий кинутий предмет.

- Не знаю! Ніхто!

- Так поряд з тобою нікого і немає, - знизав плечима. - Наш шлюб лише формальність.

- Формальність? - раптом задихнулася від обурення Альва, зовсім увігнавши мене в глухий кут. Що в моїх словах їй не сподобалося цього разу? Начебто саме це вона й хотіла почути? Чому я постійно намагаюся знайти логіку її слів та дій, але вона щоразу вислизає від мене?!

- Для тебе я формальність?! - жінка ледь не перейшла на надвисокі частоти звуку. Мені навіть захотілося почистити вуха, а Альва не вгамувалася: - Ти так до мене ставишся, бо вважаєш мене просто річчю?! Ви використаєте мене та кинете, так?

- Ніхто не збирався тебе кидати чи використовувати, - зітхнув, стежачи за тим, як дружина мечеться по кімнаті, ніби загубила вихід. - Альво, ти важлива для…

– Я чула це тисячі разів! - крикнула вона і затиснула собі вуха руками, як маленька дитина, яка оголосила протест. У цей момент вона здалася особливо тендітною і жалюгідною, зовсім не тією, якою була ще пів години тому. Потім вона стрімко обернулася до мене: - Забирайся! Я казала, що не хочу тебе бачити! Іди геть!

У мій бік полетіли декоративні подушки.

Кинув винуватий погляд на Віві. Вона лише похитала головою і підбадьорливо посміхнулася через силу, а я розвернувся і, тримаючи за спиною повітряний щит, вийшов у коридор. Тільки тут дозволив собі скривитися від болю в розбитому чолі, дістав хустку, стер багрові краплі й попрямував до іншого крила. На мене чекала робота.