Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

— Але послухайте…

— Боюся, Албу, це не тема для дискусій. Якщо мені знадобиться щось дізнатись, я зв’яжуся з вами або з вашою дружиною.

— Постійте! Ви не розумієте. Моя дружина… вона буде не цілком адекватна…

— Ваша правда, я вас не розумію. Вона що, хвора?

— Хвора? — Схоже, Албу був збентежений. — Ні, проте…

— У такому разі пропоную припинити нашу бесіду. — Харрі подивився на своє відображення в дзеркалі. — Мій робочий час закінчений. Вдалого вечора, Албу.

Поклавши слухавку, він знову поглянув у дзеркало. Так і є, задоволена посмішечка. Дрібне злорадство. Заспокоєне марнославство. Гіпертрофоване відчуття власної гідності. Схильність до садизму. У наявності всі складові помсти. Втім, чогось тут явно бракувало. Він іще раз вглядівся у своє відображення. Може, просто світло не так падає?

Знову всідаючись за комп’ютер, Харрі подумав, що слід було б запам’ятати щойно створені ним складові помсти. Запам’ятати і переказати Еуне — він любить такі штучки. Адресу відправника отриманого ним повідомлення Харрі бачив уперше: furie@bolde.com. Навівши на нього курсор, він натиснув на клавішу.

Він так і залишився сидіти, не міняючи пози, відчуваючи, що весь холод, накопичений природою за рік, поступово проникає в його, Харрі Холе, тіло.

У міру того як він читав рядки, що з’явилися на екрані, волосся в нього на голові ставало дибки, а шкіра стала йому тісна, як одяг, що раптово сів.

Ну що, пограємо? Уявімо собі, що ти вечеряєш із жінкою, а наступного дня її знаходять мертвою. Що робитимеш?

C#MN

У передпокої тужливо дзвякнув телефон. Харрі знав, що це Ракель. Слухавку він так і не зняв.

17

Сльози Аравії

Халворсен був неабияк здивований, коли, відчинивши двері в кабінет, побачив Харрі.

— Вже на робочому місці? А ти знаєш, що на годиннику всього…

— Взагалі сьогодні ні хвилини не спав, — пробурчав Харрі. Схрестивши руки на грудях, він із досадою поглядав на монітор. — Чорт забирай, як же поволі працює ця техніка!

Заглянувши йому через плече, Халворсен кинув погляд на екран:

— Коли ведеш пошук в Інтернеті, вся справа в швидкості передачі даних. Зараз ми працюємо у звичайній Мережі, але скоро нас обіцяють підключити до широкосмугової локальної. Тоді буде зовсім інша справа. Що ти там шукаєш? Статті у «Віснику підприємництва» ?

— Е… так.

— Арне Албу? Ти розмовляв із Вігдіс Албу?

— Авжеж.

— Що, вони справді мають якесь відношення до цього пограбування?

Харрі, як і раніше, не відриваючись дивився на екран. Він ніколи не говорив Халворсену, що тут є хоч якийсь зв’язок із пограбуванням банку. Але й іншого він теж йому не говорив; цілком природно, що колега сам зробив такий висновок. Від необхідності відповідати Харрі позбавило обличчя Арне Албу, що раптово виникло на екрані. Туго затягнутий вузол краватки і найширша усмішка з усіх, які Харрі коли-небудь доводилося бачити. Халворсен голосно клацнув язиком і почав читати вголос:

— «Тридцять мільйонів за сімейний бізнес. Після вчорашнього придбання мережею готелів «Choice» всіх акцій «АТ Албу» Арне Албу може сьогодні поповнити свій банківський рахунок на тридцять мільйонів крон. Основною причиною продажу свого успішного бізнесу сам Арне Албу називає бажання більше часу приділяти сім’ї. «Я хочу бачити, як підростають мої діти, — заявив Албу в своєму коментарі. — Сім’я — ось найважливіша з моїх інвестицій».

Харрі натиснув на клавішу «Друк».

— А решту статті?

— Ні, мені потрібна тільки фотографія, — сказав Харрі.

— Поклав на рахунок тридцять мільйонів і додатково ще почав грабувати банки?

— Поясню все трохи пізніше, — пообіцяв Харрі, підводячись. — А поки що не міг би ти мені пояснити, як знайти відправника повідомлення електронною поштою?

— Адресу відправника вказано в отриманому повідомленні.

— Значить, саму людину я зможу встановити, як за телефонною книгою?

— Ні, але ти можеш знайти сервер, із якого відправлено повідомлення. Це робиться за адресою. А власники сервера мають інформацію про того, кому належить та або інша електронна адреса. Все дуже просто. А що, отримав поштою щось цікаве?

Харрі похитав головою.

— Дай мені тільки адресу, і я враз усе для тебе з’ясую, — запропонував Халворсен.

— Гаразд. Чув коли-небудь про сервер «bolde.com»?

— Ні, але треба перевірити. А решта адреси?

Харрі зам’явся:

— Не пам’ятаю.

Узявши в гаражі службову машину, Харрі поволі рушив уздовж Грьонланнського бульвару. Вогкий вітер грався біля кромки тротуару опалим листям, що встигло висохнути на сонці за вчорашній день. Перехожі втягували голову в плечі та прагнули засунути руки якомога глибше в кишені.

Виїхавши на Пілестреде, Харрі прилаштувався у хвіст трамваю, ввімкнув радіо і знайшов хвилю ИМС «Новини постійно». Ні слова про вбивство Стіне. Зате висловлювалося побоювання, що сотні тисяч дітей біженців в Афганістані можуть не пережити суворої тамтешньої зими. Загинув один американський солдат. Члени його сім’ї давали інтерв’ю. Вони жадали помсти. Біля Бішлета дорога перекрита, рекомендується об’їзд.

— Так. — Навіть по цьому короткому слову, сказаному в слухавку домофону, легко було зрозуміти, що Астрід Монсен сильно застуджена.

— Це Харрі Холе, пам’ятаєте? Мені потрібно поставити вам кілька запитань. У вас є час?

Перш ніж відповісти, вона двічі шморгнула носом.

— З приводу чого?

— Я б не хотів розмовляти з вами звідси.

Вона знову кілька разів шморгнула.

— Вам що, зараз незручно? — спробував натиснути Харрі.

Замок загудів, і Харрі втиснувся у під’їзд.

Піднявшись по сходах, він побачив Астрід Монсен, що очікувала його на майданчику. Вона куталася в накинуту на плечі теплу шаль.

— Бачив вас на похороні, — почав Харрі.

— Я подумала, що хоч кому-небудь із сусідів слід прийти. — Голос її звучав гугняво, як крізь рупор мегафона.

— Вам хтось із них знайомий?

Трохи загаявшись, жінка взяла в руки пом’яту фотографію:

— Хто саме?

— Та хай там хто. — Слова Харрі лунко звучали в тиші під’їзду.

Астрід Монсен уважно розглядала фотографію. Це продовжувалося досить довго.

— Ну що?

Вона похитала головою.

— Ви впевнені?

Вона кивнула.

— Гм. А не знаєте, у Анни був коханець?

— Кого конкретно ви маєте на увазі?

Харрі насторожився:

— Ви натякаєте, що їх було декілька?

Жінка знизала плечима:

— Тут усе так чутно. Скажімо так, траплялося, хтось піднімався до неї по сходах.

— Постійний зв’язок?

— Звідки ж мені знати?

Харрі зробив паузу, і вона не витримала:

— Минулого