Читати книгу - "Темна Академія, Марина Сніжна"

ГЛАВА 9

У відчинені двері Академії покрокували спочатку викладачі, а потім і адепти. Ми йшли серед останніх, із захопленням і інтересом розглядаючи все навколо. Дуже хотілося побачити студентів старших курсів, щоб зрозуміти, як змінює особистість навчання тут. Безперечно, спочатку вони були такими ж схвильованими і розгубленими, як ми. Але старшокурсники приїдуть з літніх канікул лише завтра. Сьогодні ж Академія у нашому розпорядженні. І, відчуваю, Шейріс не забариться облазити всі її закутки. Мої ноги, що ще не відійшли після вчорашнього, сумно загули, передбачаючи нові випробування. Але навіть це зараз не затьмарювало ейфорії, яка охопила.

Але поки що на мене очікує важливий вибір – який факультет підійде краще. І до мене повернулися колишні сумніви: цілительство чи теоретична та прикладна магія. Шейріс такими запитаннями точно не переймалася, все для себе вирішивши заздалегідь. Вона гордо розсікала натовп інших студентів, прагнучи раніше опинитися в залі для офіційних церемоній.

Ми пройшли просторим холом з колонами, освітленим магічними світильниками у вигляді старовинних канделябрів. Зграйкою оминули одну з арок і попрямували коридором до відчинених дверей потрібного приміщення. Тут стояли простора кафедра і сидіння перед нею, що вишикувалися в кілька рядів. Адепти та викладачі розсілися, а голови факультетів вийшли до кафедри.

Коли яскраво-освітлений зал раптом поринув у темряву, деякі студенти не змогли придушити переляканих вигуків. Я пораділа, що сама лише здригнулася. Може, тому що не встигла зрозуміти, що відбувається. А потім темряву прорізали три яскраві промені різних кольорів: зелений, червоний та синій. Вони то розросталися, то звужувалися, перепліталися одне з одним і наче танцювали химерний танець. Видовище заворожувало! Навіть я, звичайна людина, відчувала приховану за цими променями міць і силу. Від зеленого потоку йшли тепло та доброта, червоний таїв загрозу, синій же огортав душу спокоєм. Достатньо було зупинити погляд на одному з них, і виникало необхідне відчуття. Вражаюче!

Інші адепти так само заворожено спостерігали за магічною силою, що пронизувала весь вільний простір над нашими головами. Я виявилася не готова почути зараз обволікаюче-мелодійний голос ректора. Він озвався всередині таким потужним імпульсом, що цього разу вже з моїх вуст зірвався звук. Не зляканий крик, а тихий стогін. Я відчула, як до щік від збентеження приливає кров, і сподівалася, що ніхто не почув чи не звернув увагу на нього. Або принаймні у темряві не зрозумів, хто саме застогнав. Але з моєю реакцією на ректора Академії треба щось робити – це однозначно!

Чула, що в демонських світах є істоти, які можуть змусити протилежну стать відчувати збудження лише силою думки. Чи не інкуб часом наш ректор? Тут же подумки відхльостала себе за такі думки. Знову перед очима з’явилося одухотворене обличчя, що ніби зійшло зі сторінок старовинних книг. Весь його вигляд  випромінював благородство, величність. Звісно, зовнішність буває оманливою, але не настільки ж.

Змусила себе вслухатися в слова, що звучали для мене як музика:

– Перед вами та сила, якій ви захочете присвятити своє життя. Якщо в якийсь момент ваші уподобання зміняться, варто лише прийняти це та перейти на інший шлях. Але все ж таки раджу вибирати розумно і обмірковано вже зараз. Зелене світло, яке ви бачите, розвине ваші цілительські здібності та вміння співпереживати, дарувати розраду. Синій змусить розум працювати продуктивніше, відкриє прихований потенціал, сповнить спокоєм. Червоний наповнить тіло фізичною силою та спрямує ваші магічні здібності на боротьбу та вміння захищати себе. Яка з цих сил вам ближча? Подумайте добре. Відчуйте серцем!

Настала тиша, а ми знову віддалися спогляданню енергій, кожна з яких символізувала один із факультетів Темної Академії. Мене все більше приваблювала синя. Як же сильно, виявляється, неспокійно на серці, якщо є така велика потреба в заспокійливому ефекті. Факультет теоретичної та прикладної магії підходив мені найбільше, я це відчувала. Особливим милосердям та прагненням до самопожертви я ніколи не відрізнялася, як і бажанням самоствердитися за рахунок фізичної чи магічної сили. А от набуття знань, пізнання самої себе – мабуть, це мені найближче. І все-таки я вагалася.

Три промені неквапливо доповзли до далекого кінця зали і трансформувалися в блискучі сфери.

Знову запалилося світло, щоправда, більш приглушене і м’яке, ніж тоді, коли ми тільки-но увійшли до приміщення. За кожною із сфер в оточенні відповідного кольору стояли голови факультетів. Я навіть не здивувалася, коли очі самі собою приклеїлися до ректора. Легке смарагдове сяйво надавало його образу щось нереально-казкове. Очі зараз здавались зеленішими, синій відтінок у них практично зник.

Який же він гарний! По тілу знову пробігла хвиля незрозумілої млості, а губи пересохли, і мені довелося їх облизнути. Так, на красеня Ірмерія дивитися не можна! Не приведи Тараш, ще хтось помітить! Сорому не оберешся. Бач, куди людське дівчисько замахнулося! На нащадка темноельфійських королів.

На Таріна Байлерна теж краще не дивитись, але зовсім з іншої причини. У відблисках червоного полум’я він виглядав дуже моторошно, ніби забруднений кров’ю. Брр…

І я спрямувала погляд на Доріану Лендр. Синій колір надавав її вигляду ще більшої шляхетності та урочистості.

Так, схоже, я визначилась із факультетом! Якщо там не буде когось із друзів, що поробиш. Принаймні знатиму, що там у мене більше шансів не вилетіти на першому ж курсі. Хоча, найімовірніше, я займаюся самообманом. Гадаю, всі, в тому числі й викладачі, зроблять усе, щоб виперти з Академії недостойну людину.