read-books.club » Пригодницькі книги » Високий Мисливець 📚 - Українською

Читати книгу - "Високий Мисливець"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Високий Мисливець" автора Альберто Войтєх Фріч. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 72
Перейти на сторінку:
силами, здебільшого — невеличкими загонами. Парагвайські війська почали відступати, залишаючи дин за-одним укріплені пункти, в яких було багато всіляких припасів та зброї. Зрештою їхній відступ перетворився на панічну втечу. Під час переходу через болота річки Апа корентинець Чіко-Диявол простромив Лопеса списом, приколовши його до воза, в якому диктатор тікав разом із своєю родиною. А самого його застрелив Лопесів син, котрому ледве минуло тоді чотири роки; хлопчик тримав пістоля обома руками. Так розвіялися плани Лопеса оволодіти всією Південною Америкою. Та парагвайці були певні, що тільки через загибель диктатора не були воскрешені в столиці країни Асунсьйоні всі ті, хто віддав за нього життя; з чоловічого населення залишилися живими тільки хлопці, молодші десяти років, та діди, старші за вісімдесят.

Про індіанців, які своїми наїздами вирішили долю війни, всі забули. Втім, їм то було байдуже. Вони втратили небагато людей, зате привезли до своїх сіл чимало здобичі. Тим часом славу кадувеїв привласнили кілька генералів, і, щоб закріпити її за собою та засвідчити індіанцям свою вдячність, вони звеліли вписати до книги державних актів усі населені кадувеями землі з дикою худобою й кіньми на них. Та кадувеї і до цього поставилися байдуже, їм ніколи й на думку не спадало, що хтось коли-небудь наважиться заперечити їхнє право на землі, які зроду-звіку належали їм. Та саме вдячність генералів стала загибеллю кадувеїв. Досі індіанці жили спокійно, їх ніхто не турбував, бо на їхніх землях не було ні покладів алмазів, ні золотоносних жил. Не знали вони й голоду. Та от скінчилася війна. Кількість «індіанської худоби», яку лишили там військові поставники, почали визначати у сто тисяч голій. У горах і раніше було багато здичавілих коней. По війні їх стало там ще більше, бо коні тікали з війська так само, як і люди, але не поверталися, як люди, до своїх рідних домівок. Коні залишалися там, де були кращі пасовиська і де була свобода. Поразка Парагваю послабила торгівлю на річці, і на м'ясо та шкури був великий попит.

Отоді й прийшли на індіанську землю купці, які принесли з собою горілку, що давала їм великий зиск. Та проти них ще можна було якось, боротись, хоч купці й перебували під захистом коменданта фортеці, з котрим ділилися прибутками. Кадувеї зуміли здобути фортецю і перебили весь гарнізон. Значно гірше стало, коли з'явилися підприємці, які, прикриваючись машкарою прогресу, навчили кадувеїв вирощувати цукрову тростину, продали їм преси, щоб чавити солодкий сік, і пристрої для його перегонки, і хоч старі вожді наказали знищити машини, індіанців уже пойняла горілчана пристрасть. Кадувеї недарма з діда-прадіда були гончарями. Вони виготовили перегонні апарати з випаленої глини та стволів рушниць, заклали в лісах таємні плантації тростини і збудували ґуральні. Потім прийшли віспа та інші недуги.

Село Наліке втратило свою колишню славу. Внизу під пагорбом ще стояли великі загорожі для худоби, однак вони були порожні, місцями погнили і повалились. Тільки подекуди у полагоджених закутах можна було бачити по кілька корів. Посеред села лишився вмурований мідний казан для варіння цукру, але він уже багато років не був у вжитку. Табунець коней, кілька дюжин волів для запрягу та биків бродили навколо.

Від усього села зосталася тільки одна будівля. Решта лежала в руїнах. Це був великий дім, близько тридцяти метрів завдовжки, у якому в ч чотири ряди стояли ліжка, але й ті були зайняті не всі. Разом зі старим, недужим вождем лишилися кілька дідів, його сім'я і ті, хто породичався з нею, а також жменька юнаків, колишніх рабів, захоплених у війнах, які добровільно зосталися з ним. Решта покинули вождя, не бажаючи коритись його суворій владі. Декому не подобалася його заборона на спиртне, і вождь сам вигнав їх із села, інші не розуміли, чому він зневажає хліборобство і забороняє обробляти поля. Тим часом він чинив так із страху перед горілкою. Вождь і досі не вірив, що Байджокігі вирощує плантації цукрової тростини для варіння цукру і на корм худобі. Він підозрював, що той таємно гонить горілку, а якщо цього зараз і не робить, то однаково робитиме.

Коли індіанського вождя покидають люди, він убожіє. Тим більше, якщо він хворий. Та хоч злидні й поселилися в Наліке, а голод став тут частим гостем, Наувільйо як був, так і лишився гордим вождем. Старий вже стояв однією ногою в могилі, проте ніхто не наважувався почати щось без його дозволу. Від обох бунтівних селищ раз у раз приходили посланці, чекаючи його наказів і порад, відбувалися поважні переговори, і старому вождеві виявляли пошану, як цього вимагав звичай. Однак посланців тепер уже не частували цілим волом, спеченим на палях. Вони частіше самі приносили харчі і нишком тицяли їх людям у селі.

Звідси було далеко до лісів, у яких бродила дика худоба. Втім, мешканці села не мали добрих коней, щоб зайняти хоча б своїх корів, які відбилися від стада, пригнати їх у Наліке, не мали пороху й свинцю, щоб підстрелити якусь худобину, що іноді вибрідала на світанку з лісу попастися. Село обсіли злидні, голод зазирав в очі кожному..

Наувільйо лежав перед будинком на ліжку, завішеному з трьох боків розмальованими бичачими шкурами. Незважаючи на спеку, він був загорнутий у ткані ковдри — рештки колишнього статку, під голову йому підклали сідло, щоб старий вождь міг бачити широку долину під горбом. Так непорушно він лежав цілими днями, вдивляючись у далечінь. Ждав, терпляче ждав новин. Він пообіцяв Високому Мисливцеві, що не дасть наказу починати війну. А якщо пообіцяв, має дотримати слова. Та й у нього іншого виходу не було, бо, коли б він навіть схотів зламати слово, кому б він те наказав? Отим жінкам і дідам? Через кого послав би наказ бунтівним селам? І чи скорилися б там його наказові? Він розумів своє становище. Знав, що настав кінець його славі, і це, напевне, знали й усі інші. Він уже давно перестав вірити тій шані, яку йому виявляли. Мабуть, прикидаються, щоб поглузувати з нього. А може, то лише звичка? А той Байджокігі? Син його рабині з племені терено і якогось зайди негритянської крові. Так, він довго жив серед бразільців, багато чого навчився, добре говорить їхньою мовою, але ж він був рабом, однак про це ніхто вже не

1 ... 39 40 41 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Високий Мисливець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Високий Мисливець"