Читати книгу - "Темрява на світанку"

Марія сердито вихопила її в нього й віднесла назад до хати. Ладенюк усміхався. Катерина забідкалася над Степаняком:

– Не можна допустити, щоб знову заболіло вухо.

Вона вийшла й принесла кетяг калини, почавила ягоди в гарячій воді й долила суміш Степанякові в чай:

– Випийте. Це найкращі ліки від застуди.

Після сніданку Степаняк запропонував помити посуд, але Марія не дозволила.

– Ми підемо на прогулянку, – сказала вона. – Почекай, принесу з хати твою шапку.

– Тарасе, мені так соромно, – почата була Марія, коли вони вийшли з літньої кухні.

– Будь ласка, не треба.

– Мій батько...

– Мені дуже подобається твій батько, – сказав він і був радий можливості говорити їй правду.

– Правда? – почала вона спокійніше. – Він бажає все робити якнайкраще, але іноді, здається, живе в іншому світі.

«У світі, де слова справді означають те, що ними сказано», – подумав Степаняк.

Вона повеселішала.

– Підемо на гору, я хочу тобі щось показати.

Він пішов за нею снігом, іноді видираючись на руках і колінах, поки дійшли до дерев, за які можна було триматися, піднімаючись вище, і, нарешті, досягли верха.

– Який чудовий краєвид, – сказав Степаняк, побачивши центр села на версі другого, нижчого пагорба навпроти та вкриті снігом поля, що простяглись аж до Боярського лісу під обрієм.

– А тепер глянь сюди, перед собою, – сказала Марія.

Було так холодно, що віддих замерзав у повітрі. На тлі ялин це здавалося крихітними часточками світла, що танцювали, виблискуючи у променях ранкового сонця.

– Діамантова хмара. Правда гарно? Я хочу поділитися нею з тобою.

З чудового видовища, яким Марія по-дитячому захопилася, Степаняк перевів погляд на її обличчя. Потім примусив себе відвести погляд.

Коли недільного вечора Степаняк повернувся додому, квартира здалася йому схожою на порожній склеп. Розуміння, що Красін використовує його, аби нашкодити Романові Бондарю, а також доброта, прихильність і теплота, які він, Степаняк, зустрів на дачі Бондаря, породжували запитання, над якими не хотілось замислюватися. Він дістав з холодильника пляшку горілки й пішов до спальні.

На обличкованій фанерою шафі з дзеркалом у дверцятах, нечитаними книжками та посудом усередині, яким не користувалися, стояли тьмяні срібні чаші, ікони в позолочених оправах та родинні фотокартки в недоладних рамках. На стінах теж висіли світлини, а ще – репродукції сільських пейзажів та пара театральних афіш. Вони прикривали тріщини та вогкі плями, що псували білу, вже пожовклу, клейову фарбу. Погано дібраний, претензійний безлад нагадав йому смаки матері.

Степаняк зняв з телевізора білий, вишитий полотняний рушник, яким його прикривала Соня, ввімкнув і, поки телевізор нагрівався, сів у плетене пластикове крісло. Епізод з фільму студії «СоїитЬо» або, ще краще, з французького сексуального фільму відвернув би його думки від дійсности. На екрані побіг список виконавців та авторів концерту оркестрової музики, трансляція якого щойно закінчилася з Москви. Він нахилився вперед і почав перемикати кнопки. На другому каналі український репортер тицяв великий ручний мікрофон під ніс старому сердитому чоловікові, з голови якого, здавалося, виростає автобусна зупинка. На третьому каналі, теж аматорському, вихваляли авангардистську фотовиставку в Санкт-Петербурзі.

На 4-му каналі йшла одна з пишних чорно-білих мелодрам, які «Мосфільм» штампував до «гласности». Хай йому чорт, цей шолудивий телевізор не мав суперканалу. Степаняк знову ввімкнув 1-й канал, ладен взагалі припинити пошуки, якщо не буде нічого кращого, і почув позивні програми щотижневого огляду новин. Диктор, наслідуючи манеру ведучих американського телебачення, навіть розстебнув комір сорочки, називаючи теми. Чи не цей дивак був узірцем для Толі? Почувши слова «відновлення фашизму в Україні», Степаняк одставив пляшку й підстроїв звук, щоб краще чути.

Заплакана дружина Жуковського над відкритою труною й підірвана машина перед православною церквою вплинула на нього значно більше, ніж байдужі радіорепортажі. Ведучий оголосив, що спеціальний репортаж досліджує фашистське коріння цих грубих терористичних дій. Степаняк простяг руку до пляшки, коли побачив емблему CNN у нижньому правому кутку екрана.

Вони добре використали Кристіну Лесин. Знятий під вигідним кутом, ніс Кристіни не здавався завеликим, і поки вона говорила англійською мовою, майже відповідала образові ефектного американського репортера. Дубльований російський переклад повідомляв, що українські націоналісти пліч-о-пліч з німецькими фашистами боролися проти Радянського Союзу під час Великої Вітчизняної війни. «Але що таке український націоналізм, – запитав дубльований голос Кристіни. – Чи це лише бажання мати незалежну державу, в якій офіційною мовою була б українська, а не російська, чи, може, щось більш зловісне?» Замість Кристіни Лесин на екрані з’явився Ярослав Мельник, він сидів на сцені під великим блакитно-жовтим прапором, якого прилаштували дівчата з відділу Степаняка. Бліде, напружене обличчя з моржовими вусами промовило лише два абзаци з більш ніж півгодинного інтерв’ю:

«Радянська окупація України була просто останньою маніфестацією російського імперіалізму, що почався, коли Іван IV, князь Московії, назвав себе царем усієї Руси, східноєвропейської країни, що утворилася в дев’ятому столітті зі столицею в Києві... Єдина причина, чому Українська Народна Республіка не вижила в 1918-му, була в тому, що її Президент, професор Михайло Грушевський, не спромігся створити армії, досить сильної, щоб захистити кордони Української держави».

«Сьогодні багато націоналістів, – продовжував за Ярослава Мельника голос перекладачки за кадром, – вважають, що історична територія Української держави сягає за сучасні кордони і що лише армія з вояків-українців буде готова діяти від імені України. Вони вважають, що демократична система, за якою право голосу надано громадянам усіх етнічних меншин, невідворотно веде до багатопартійного Парламенту, який не може погодитися на заходи, необхідні для побудови й захисту молодої держави. Вони вважають, що Парламент повинен передати свої функції організації, яка краще підходить для рішення нагальних проблем, що стоять перед Україною».

Замість Мельника, на екрані знову з’явилася Кристіна Лесин.

– Ці люди ще не готові заявити про себе відкрито. Але мої дослідження показують – ними закладається фундамент того, що вони називають «рушійною силою», яка стоїть над партійною політикою й