Читати книгу - "Відірвана від коренів"

відразу спалив її, щоб мати можливість зайнятися вами. — Він почекав, поки я не почала пити, а потім пробурмотів швидке заклинання, посипаючи трохи подрібненого магічного пилу на її тіло: блискучий бурштиновий чистий саркофаг накрив її, як пташку у клітці, і він повернувся, щоб подивитися, чи я випила мікстуру.

Перший ковток був несказанно смачним: як суміш теплого меду з лимоном, яка знімає біль у горлі. Але коли я продовжила, мій шлунок почало вивертати від занадто солодкої суміші. Я повинна була зупинитися на півдорозі.

— Я більше не можу, — сказала я, задихаючись.

— Все до дна, — повторив він. — А потім ще один, якщо я порахуюю, що це буде необхідно. Пийте, — і я зробила ще один ковток, і ще, і ще, поки насилу не осушила пляшечку. Тоді він схопив мене за зап'ястя і проказав,

— Ulozishtus sovjenta, megiot kozhor, ulozishtus megiot, — і я закричала, відчувши, ніби він підпалив мене зсередини. Я могла бачити, як світло просвічується крізь мою власну шкіру, палаючий ліхтар світив всередині мого тіла, і коли я відвела руки, то побачила, до свого жаху, кілька тьмяних тіней, які рухалися під шкірою. Забувши про гарячковий біль, я спіймала низ моєї сукні і потягла її над моєю головою. Він опустився на коліна на підлогу поряд зі мною. Я сяяла, як сонце, і кілька тонких тіней рухалися всередині мене, як риба, що плаває взимку під льодом.

— Заберіть їх, — сказала я. Тепер, коли я їх бачила, я раптом відчула їх, як вони залишають за собою слід всередині мене, схожий на слиз. Я думала, до свого нерозуму, що я була у безпеці, тому що я не була подряпана, не порізалася, і мене ніхто не вкусив. Я думала, що він тільки вживає заходів обережності. Тепер я зрозумів: я вдихала зараження з самого повітря, під кронами Вуду, і не помічала плаваючих ниток зарази, тому що вони послизали в мене, будучи маленькими і тонкими. — Заберіть їх.

— Я намагаюся, — виплюнув він, схопивши мене за зап'ястя. Він закрив очі і знову почав говорити, довгим повільним співом, який вів все далі і далі, додаючи вогню всередині. Я відвела очі до вікна, до сонячного світла наступаючого дня, і намагалася дихати, поки мене палило всередині. Сльози текли по моїх щоках струмками, і були гарячими на моїх щоках. Його хватку на моїх руках я відчувала як щось прохолодне, для порівняння.

Тіней під моєю шкірою ставало все менше, їх краї згоряли в світлі, як лінія на піску, що руйнується водою. Вони кидалися по тілу, намагаючись знайти місця, щоб сховатися, але він не дозволяв світлу зникати ніде. Я могла бачити свої кістки і органи, світлі контури всередині мене, один з них показував стук серця в моїх грудях. Настало уповільнення, кожен удар ставав важчим. Я смутно розуміла, що питання полягає у тому, чи зможе він випалити заразу з мене швидше, ніж моє тіло може винести. Я похитнулася в його руках. Він різко струснув мною, і я відкрила очі, щоб знайти його погляд: він не порушував хід заклинання навіть на мить, але він сказав очима: не смійте втрачати свідомість, ви, обурлива ідіотка, його очі лютували, і я зціпила зуби і протрималася трохи довше.

Останні кілька тіней стерлися до звивних ниток, а потім зникли і вони, або стали настільки тонкими, що їх не можна було побачити. Він уповільнив спів, а потім зупинив його. Вогонь трохи зменшився, принісши невимовне полегшення. Він запитав, похмуро,

— Досить?

Я відкрила рота, щоб сказати так, будь ласка.

— Ні, — прошепотіла я, страшенно лякаючись прямо зараз. Я відчувала слабкий слиз від тіней всередині. Якщо ми тепер зупинимося, вони занурятьсяся глибоко, ховаючись у моїх жилах і кістках. Вони вкоріняться і почнуть рости і множитися, поки не задушать мене.

Він лише кивнув. Тоді простягнув руку, пробурмотів кілька слів, і в його руці з'явилася ще одна пляшечка. Я здригнулася; він повинен був допомогти мені нахилити її в мій відкритий рот. Я задихалася, ковтаючи еліксир, і він знову почав співати. Вогонь знову піднявся в мені, нескінченний, осліплюючий, пекучий.

Після ще трьох ковтків, кожен з яких розпалював вогонь знову у повну силу, я стала майже впевненою. Я змусила себе ковтнути ще раз, після того, як впевнилася, і, нарешті, майже ридаючи, сказала,

— Вистачить. Цього достатньо. — Але тоді він застав мене зненацька і змусив зробити ще один ковток. Поки я реагувала, він поклав руку на мої рот і ніс, і використав інший розспів, який не викликав вогонь, а закрив мої легені. П'ять ударів серця я не могла дихати взагалі, я дряпала його і тонула на відкритому повітрі: це було гірше за все інше. Я дивилася на нього, бачачи, що його темні очі спрямовані на мене, непримиренні і чекаючі. Вони почали поглинати весь світ; мої очі закрилися, руки розслабилися… в кінці кінців він зупинився, і мої легені з судомою вдихнули, як міхи, втягуючи повітря. Я закричала на нього, лютим безсловесним криком, і відштовхнула від себе, змусивши його сісти на підлогу.

Він якось викрутився, зумівши втримати флакон від розливання, і ми подивилися один на одного, однаково сердиті.

— З усіх екстраординарних дурниць, які я коли-небудь бачив у вашому виконанні, ця найбільша — гаркнув він на мене.

— Ви могли б мені сказати! — крикнула я, обхопивши своє тіло, і все ще тремтячи від жаху. — Я витримала все, і витримала би і цю перевірку, теж.

— Ні, — сказав він рішуче, зі злістю. — Якби ви залишилися заражені, ви б спробували ухилитися, якби я сказав вам про неї.

— Тоді б ви все одно знали про це, у будь-якому випадку! — сказала я, і він стиснув губи в тонку лінію, і відвернувся від мене