Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

— Але ж я не хочу.

— Хотітимеш. Не відмовляй мені себе. Обранцеві Атона дозволено все.

Через дев’ять місяців Анхесенатон народила мертву дівчинку. Фараон стояв навколішках біля її постелі і заходився риданням. А коли Сменхкара приїхав із Фів, єдиним слідом дитини була табличка, на якій викарбували ім’я Анхесенатон-та-шеріт, себто Анхесенатон Молодша. Але на іншій табличці, біля імен обох Анхесенатон, видніється ім’я Ехнатона, що був батьком і мужем першої та батьком другої.

У шлюбі зі Сменхкара Анхесенатон не мала дитини. Тривав цей шлюб недовго. У пору Жнив Сменхкара знайшли у ліжку мертвим. Ніщо не вказувало на те, щоб він помер неприродною смертю.

Ехнатон наказав викарбувати напис із надгробною молитвою:

Але фараон не дочекався похорону брата, бо через кілька тижнів його знайшли мертвим — як і Сменхкара. Останки не мали жодного сліду насильства чи отрути. А жерці Амона у далеких Фівах оголосили, — це було карою, яку Амон послав на єретика.

Тепер ніщо не стояло на заваді планам Нефертіті.

Анхесенатон мала чотирнадцять років, коли втретє, — чи, якщо не брати до уваги подружнього інциденту з власним батьком, — вдруге вийшла заміж, цього разу за одинадцятилітнього Тутанхатона. Після шлюбу відбулася коронація. Молода пара поселилася у Великому Домі, де їхні голоси відбивалися багатократною луною, наче хтось їх передражнював. Але Тутанхатон твердив, що це не їхні імена повторює луна, що у палаці чутно імена Мерітатон… Сменхкара… Ехнатон…, наче вони вічно кличуть одне одного.

Раз на місяць до Північного палацу царською дорогою їхала колісниця, запряжена парою румаків, оздоблених пучками страусиного пір’я. Екіпажем правив нумідієць. У колісниці сиділи дві нерухомі фігурки, одягнені в біле, у діадемах з уреєм. То були спадкові владарі Верхнього і Нижнього Єгипту, Анхесенатон і Тутанхатон, обранці Атона, останні з династії Тотмесидів, вісімнадцятої з черги.

Діти зоставалися у Нефертіті на підвечірок, у часі якого розмова оберталася довкола новин із Фів. Інколи на прийомі були гості. Командир Кінноти Ейе і його дружина Тейе, колишня вихователька Нефертіті. У розмовах уникали імені Ехнатона, хоча саме Ейе повідомив, що до труни, яку приготувала для себе цариця-мати Тія (вона все ще жила і перебралася до Фів), Ейе наказав покласти останки Ехнатона, приготувавши для Сменхкара скромніше поховання. Окрім того, Ейе мав звістки із Фів, що жерці Амона проголосили Тутанхатона відступником від релігії предків, а культ Атона — єрессю.

— У Єгипті завжди поклонялися Сонячному Дискові, — зауважила Нефертіті.

— Але він не був ні Найвищим Божеством, ні Єдиним.

Невдовзі було вирішено, що Тутанхатон і Анхесенатон повернуться до Фів.

— А ти поїдеш з нами? — спитав Тутанхатон, — він був дуже прив’язаний до Нефертіті.

— Ні. Я помру в Ахетатоні, — відповіла вона. Все ще була дуже гарною. Її краса видавалася незнищенною, хоча на обличчі з’явився кам’яний спокій, наче вона ще за життя стала статуєю на гробовій плиті.

Труна з останками Ехнатона теж мала бути відіслана до Фів, щоб потім поховати його згідно з обрядом Озіріса. Але Нефертіті рішуче опиралася цьому. Наказала забрати забальзамовані останки Ехнатона з труни цариці Тії та вкласти туди мумію Сменхкара, яку відіслала до Фів, натомість останки Ехнатона спочили в одному з чотирьох гранітних саркофагів, за життя приготованих у некрополі на східному краю пустелі.

[Але, коли через майже три тисячі років археологи розкопали Ахетатон, гробниці були порожніми. Невідомо, що трапилося з останками Ехнатона і цариці Нефертіті. В кінці ХІХ-го століття ходили чутки, що бачили групу бедуїнів, які йшли через пустелю і несли на плечах золоту труну. А невдовзі на ринку з’явилися золоті предмети з іменем Нефертіті. Труни ніколи не знайшли.]

Покидаючи столицю Атонового Обрію, Тутанхатон і Анхесенатон не здогадувались, що залишають її назавжди. Наказали закласти цеглою вхід до кімнат, де залишили усі меблі та обставу, — думали, що колись туди повернуться. Лише золотий трон зі знаком Атона забрали із собою.

У Фівах поселилися в старому Палаці Фараонів. Мусили зректися культу Атона і змінити імена. Відтепер стали називатися Тутанхамон та Анхесенамон. Разом із царською парою, а, радше, ще раніше, до культу Амона навернулися всі царедворці. Культ Атона не прийнявся в Єгипті, хоча сімнадцять років променів на весь тогочасний світ і у багатьох віддалених одне від одного місцях розжарив культ Сонця.

Тутанхамон і Анхесенамон приймали посольства, були учасниками урочистостей, супроводжували барку зі статуєю Озіріса в поїздках по Нілу і — як раніше — багато часу проводили, позуючи художникам, що покривали малюванням і барельєфами гробницю, яку Тутанхамон будував у Царській Долині. Одночасно біля входу в Долину була викута в скалі маленька скромна кімнатка; туди поклали якусь таємничу труну. Як твердив напис, спочило там тіло старої цариці Тії, — але всі підозрювали, що насправді то останки її сина — Ехнатона.

Хоча могло здаватися, що будування некрополю і наради з архітекторами, скульпторами, художниками, злоковалями поглинають усю увагу царської пари, насправді було інакше. Коли були певні, що залишалися наодинці, переважно вночі у ліжку або у садовій альтанці, щонайтихішим шепотом радилися, як вирвати владу з рук Хоремхеба, Головнокомандуючого Армією, і як зменшити могутність жерців, що посадили своїх людей у всіх державних установах.

— Мусимо знайти союзників, — казала Анхесенамон, — самі нічого не вдіємо.

— Але де ж їх шукати? — шепотом відповідав Тутанхамон, пильно роздивляючись.

— Можливо, нумідійці… Гвардія фараона завжди складалася з нумідійців… Здається, ми могли б їм довіритись…

— Жерці, напевне, і серед гвардії мають своїх людей.

Тутанхамону було дев’ятнадцять років, коли одного дня його знайшли в коридорі мертвим. Мабуть, раптово розлучився з цим світом і здійнявся до неба, щоб його божественне тіло злучилося з Амоном.

Останки Тутанхамона старанно опорядили: його забальзамували з піднятим фалосом, готовим до чину запліднення, а на обличчя наклали золоту маску, щоб воно зосталося незміненим. Він був останнім із династії Тотмесидів, але, згідно зі споконвічними єгипетськими віруваннями, насправді не помер, а рушив до Країни Заходу, щоб, очистившись, втілитись у нове життя. У цю подорож йому дали