read-books.club » Фантастика » Незвіданий світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Незвіданий світ"

139
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Незвіданий світ" автора Артур Конан Дойль. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 64
Перейти на сторінку:
горах, але між гілок не було мені рівних. Щойно мені пощастить поставити ногу на перший від землі сук, я, безперечно, знайду дорогу до самого верховіття. Ця ідея захопила моїх компаньйонів.

— Наш юний друг, — сказав Челленджер, роздмухуючи червоні яблука своїх щік, — здатний до акробатичних вправ, занадто важких для людини соліднішої статури. Я від усього серця вітаю його проект.

— Чорт забирай, ви влучили саме в точку, голубе мій, — промовив лорд Джон, ляснувши мене по плечу. — Просто не розумію, як така проста думка не прийшла нікому з нас у голову. До сутінок лишається ще десь із годину, але, взявши з собою записник, ви, безсумнівно, встигнете накидати бодай грубий план місцевості. Ми поставимо один на одний оці три ящики з патронами, а потім я підважу вас.

Ставши на ящики, він обережно підважував мене, коли до нас підскочив Челленджер і своєю потужною правицею підкинув мене в повітря. Схопившись обіруч за сук і вимахуючи ногами, я спершу наліг на нього тулубом, а далі сперся колінами. Три нижні гілки послужили мені справжніми сходинками, інші, більш тонкі, теж полегшили підйом, і я так швидко піднявся по них догори, що незабаром земля зовсім зникла у мене з очей. За хвилину я видряпався так високо, що перестав бачити землю й під ногами розглядав саме листя. Тут і там траплялися на моєму шляху перепони, одного разу я заплутався в стеблі якоїсь повзучої рослини, але взагалі посувався досить швидко, тож невдовзі ледве чув уже гримкий голос Челленджера. Та дерево було величезне, і, задираючи голову, я не бачив над собою ніякого просвітку. На одній із гілок мою увагу привернув кущуватий наростень, який здався мені чужорідним. Зазирнувши за нього, я з переляку та здивування трохи не звалився з дерева.

На мене — на відстані фута чи двох від моєї голови — дивилося обличчя. Власник його ховався позаду паразита і визирнув з-за нього водночас зо мною. То було людське обличчя, в усякому разі воно мало більше людського, ніж у будь-якої мавпи. Було воно довгасте, майже біле, засіяне бородавками, з плескатим носом, випнутою наперед масивною щелепою і зі смужкою цупкого волосся під підборіддям. З-під буйних насуплених брів по-звірячому блищали люті очі, а коли тварина, роззявивши рота, проричала нібито якесь закляття, в її роті я помітив криві, гострі, як у пса, зуби. Одну мить в її злісних очах я читав загрозу й ненависть, але вираз цей зараз же заступив інший — безкрайнього жаху. Хряснуло суччя, перед очима мені майнуло волохате, рожеве, наче в свині, тіло, і тварина зникла у вирі гілок та листя, що обсипало мене.

— У чім там річ? — гукнув знизу Рокстон. — З вами, сподіваюся, не трапилося нічого поганого?

— Бачили ви її? — скрикнув я, обхопивши обіруч гілку, і серце моє калатало, немов при пропасниці.

— Ми чули якийсь шум і думали, що ви послизнулися. А що там таке?

Поява цієї людини-мавпи так зворушила мене, що на хвилину я завагався й не знав, чи лізти далі, чи спуститися та розповісти товаришам про ту дивну подію. Та я сп’явся вже так високо, що мені стало соромно повертатися, не виконавши своєї задачі.

Перечекавши чималий час, віддихавшись й набравшись мужності, я знову подався вгору. Одного разу моя нога потрапила на трухлявий сук, він зламався, і я повиснув на руках, але зрештою лізти було неважко. Листя круг мене поволі рідшало, і з вітру, що дмухав мені в обличчя, я зрозумів, що перебуваю вже над верхівками решти дерев. Проте я вирішив не роздивлятися навколо, доки не добудуся найвищого, кінцевого пункту, і ліз, більше не спиняючись. Аж ось гілка, на яку я сперся, підігнулася під моєю вагою. Тоді я вмостився якнайзручніше у найближчій розвилині й замилувався чарівним краєвидом, що розстелився переді мною.

Сонце вже наблизилося до лінії горизонту, але повітря було надзвичайно чисте та прозоре, і я бачив усе плато. Воно, здавалося, мало овальну форму. Завширшки овал дорівнював приблизно двадцятьом, а завдовжки — тридцятьом милям. Контури поверхні нагадували неглибокий таріль. Боки його положисто спускалися до дна й утворювали в самому центрі плато озеро миль на десять в окружності. Береги озера зеленіли очеретом, а золота проти вечірнього сонця поверхня його рябіла жовтуватими плямами — піщаними мілинами та косами. На піску лежали якісь темні предмети, завеликі для алігаторів і задовгі для човнів. У підзорну трубу я ясно бачив, що то живі істоти, але які саме — зрозуміти не міг.

З того боку плато, де були ми, на п’ять-шість миль у напрямку до центрального озера, лежав ліс із кількома галявинами. Просто під ногами в мене лежала галявина ігуанодонів, а трохи далі впадало в око болото з птеродактилями. По той бік озера плато мало зовсім інший вигляд. На краю плато височіли базальтові скелі, не менші двохсот футів заввишки. Схили їх поросли лісом. Упродовж підніжжя цього червонуватого кряжу, на невеличкій відстані від землі, я в підзорну трубу вгледів якісь чорні дірки — на мою думку, входи до печер. Коло однієї з них блищало щось біле, але що саме, я не розібрав. Я сидів і замальовував місцевість, доки не стало так темно, що не видно було деталей. Тоді я спустився до своїх компаньйонів. Вони нетерпляче чекали на мене. Цього разу я був героєм дня. То була моя власна ідея. Я сам її здійснив і приніс їм план, що позбавляв нас багатомісячного блукання серед невідомої небезпеки. Кожен із них урочисто потиснув мені руку. Проте, перш ніж розпочати обговорення подробиць моєї мапи, я розповів їм про зустріч на дереві з людиною-мавпою.

— Вона весь час була там, — сказав я.

— Звідки ви це знаєте? — спитав лорд Джон.

— Мене ні на хвилину не полишало відчуття, що якась ворожа сила зорить на нас. Я навіть казав вам про це, професоре Челленджере.

— Наш юний друг справді говорив мені щось подібне, — ствердив той. — З-поміж нас він один завдяки своїй чулій кельтській вдачі має таку вразливість.

— Уся теорія телепатії... —

1 ... 39 40 41 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвіданий світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незвіданий світ"