read-books.club » Сучасна проза » Природа всіх речей 📚 - Українською

Читати книгу - "Природа всіх речей"

271
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Природа всіх речей" автора Елізабет Гілберт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 39 40 41 ... 158
Перейти на сторінку:
нормальні сестри якраз про таке й говорять. Хіба у всій Філадельфії прості дівчата не розповідають своїм сестрам, про яких женихів вони мріють? Невже вони не відкривають їм свого серця? Не описують одна одній омріяних майбутніх чоловіків?

Але спроба Алми щиро побалакати з сестрою закінчилася нічим. Пруденс тільки пробурмотіла:

— Ага, — і більше ні слова не сказала.

Решта дороги до Білого Акру минула в звичній мовчанці. Алма повернулася до свого кабінету, щоб закінчити роботу, яку їй вранці перервала Ретта, а Пруденс кудись щезла, займаючись, як завжди, якимись своїми справами.

Алма більше ніколи не заводила з сестрою відвертих розмов. Ретта мовби привідкривала таємничу заслону, яка розділяла Алму й Пруденс, та варто було сестрам залишитися наодинці, як заслона та знову щільно затулялася. І розтулити її ніяк не вдавалося. Інколи Алма уявляла, як би їм жилося, коли б Ретта була їхньою сестрою — наймолодшою, третьою сестричкою, розпещеною і пустотливою, здатною підкорити й найсуворіше серце й сповнити їхній світ теплом і любов’ю. Якби ж прізвище Ретти було Віттекер, а не Снов! Тоді усе було б по-іншому. Може тоді, в такому родинному колі Алма і Пруденс навчилися б довіряти одна одній, стали б близькими приятельками… сестрами!

Ця думка страшенно засмучувала Алму, але тут нічого було вдіяти. Як не раз казала їй мама, того, що є, вже не зміниш.

А те, чого не зміниш, треба мужньо терпіти.

Розділ десятий

Настав кінець липня 1820 року.

Сполучені Штати Америки переживали економічний занепад — перший за свою коротку історію — і того року торгівля Генрі Віттекеру не йшла. Ні, для нього в жодному випадку не настали скрутні часи, але незвичні труднощі відчувалися. У Філадельфії ринок тропічних екзотів уже наситився, а європейцям набридли американські рослини. Ще гірше було те, що кожен тамтешній квакер відкривав у ту пору власну аптеку й самотужки виготовляв пігулки, порошки і мазі. Ніхто з конкурентів поки що не перевершив за популярністю аптеки «Ґеррік енд Віттекер», але на п’яти їм уже наступали.

Генрі дуже хотілося почути пораду Беатрікс, але вона цілий рік нездужала. Їй постійно паморочилася голова, а в спекотну літню погоду її стан ще більше погіршився. Беатрікс ослабла, почала задихатися. Вона ніколи не нарікала й старалася не занедбувати своєї повсякденної роботи, але почувалася зле, а лікаря кликати не хотіла.

Беатрікс не вірила в лікарів, аптекарів і ліки — чудасія, коли зважити на їхню родинну справу.

Генрі теж підупав на здоров’ї. Йому вже було шістдесят. Напади давніх тропічних болячок тепер тривали довше. Планувати вечірні зібрання стало важче, бо ніколи не було знати напевне, чи матимуть Генрі з Беатрікс силу приймати гостей. Генрі через це злився й нудьгував, а його злість ще більше ускладнила життя в Білому Акрі. Його спалахи гніву ставали щораз дошкульніші. Хтось за це заплатить! Тому виродку кінець! Я зітру його з лиця землі! Служниці нишкли по кутках і ховалися, як тільки бачили, що він наближається.

З Європи теж надходили погані новини. Міжнародний представник і агент Генрі, Дік Єнсі — високий йоркширець, якого так боялася мала Алма, недавно прибув до Білого Акру з вкрай тривожними чутками: двійко хіміків у Парижі зуміли виділити в чистому вигляді так званий хінін, речовину, яка міститься в корі цинхони. Вони заявили, мовляв, та сполука є не що інше, як загадкова складова єзуїтської кори, яка так успішно лікує малярію. Зробивши таке відкриття, французькі хіміки зможуть виготовити з кори кращий засіб — сильніший, дієвіший, дрібніший порошок. Зможуть завиграшки покласти край пануванню Генрі над торгівлею ліками проти малярії.

Генрі картав себе (і Діку Єнсі теж трохи дорікав) за те, що вони цього не передбачили. «Треба було самим до такого додуматися!» — сказав Генрі. Але він був далекий від хімії. Неперевершений гербарист, безжалісний крамар, геніальний новатор, він усе ж ніяк не міг встежити за науковим поступом у світі. Нові знання з’являлися надто швидко. Ще один француз недавно запатентував механічний прилад для математичних розрахунків під назвою арифмометр, який умів ділити великі числа. Якийсь данський лікар заявив, що між електрикою і магнетизмом існує зв’язок, але Генрі не зрозумів, про що взагалі мова.

Одним словом, у ту пору з’являлося надто багато нових винаходів і нових ідей, дуже глибоких і складних. Більше не можна було знатися на всьому, відкушуючи добрий кавалок пирога з усіх можливих царин. Генрі Віттекеру цього вистачало, щоб відчути себе старим.

Однак не все було аж так зле. Дік Єнсі привіз Генрі одну чудову звістку: сер Джозеф Бенкс помер.

Чоловік, який завдавав усім страху й вважався колись найбільшим красенем у Європі, улюбленець королів, який об’їхав усю земну кулю й спав на піску просто неба з язичницькими королевами, який привіз до Англії тисячі нових ботанічних видів і відправив юного Генрі у світ широкий, де той став Генрі Віттекером, — той чоловік був мертвим.

Зігнилим мертвяком у склепі десь у Гестоні.

Коли Дік Єнсі прибув з цією новиною, Алма, котра якраз сиділа в батьковому кабінеті, переписуючи листи, охнула й сказала:

— Хай Бог упокоїть його душу.

— Хай Бог прокляне його душу, — виправив її Генрі. — Він хотів знищити мене, але я його переміг.

Усе справді виглядало на те, що Генрі переміг сера Джозефа Бенкса. Чи принаймні став йому рівнею. Попри болісні приниження, яких Генрі зазнав від Бенкса багато років тому, він домігся казкових успіхів. Генрі не тільки тріумфував у торгівлі цинхоною, а й мав ділові інтереси в усіх куточках світу. Він заробив собі ім’я. Майже всі сусіди боргували йому гроші. Сенатори, власники кораблів і крамарі всіх мастей прагнули його благословення, мріяли про його опіку.

За останні три десятки років Генрі збудував у Західній Філадельфії оранжереї, які затьмарювали все, що можна було побачити в К’ю. У Білому Акрі квітнули орхідеї, що їх Бенкс даремно намагався вирощувати на берегах Темзи. Почувши, що Бенкс придбав для свого звіринця в К’ю черепаху, яка важила чотириста фунтів, Генрі зараз же замовив двійко таких для Білого Акру — їх зловили на Галапагосах, і невтомний Дік Єнсі власноруч привіз їх до маєтку. Генрі зумів привезти до Білого Акру велике латаття з Амазонки — таке велетенське й міцне, що могло втримати на собі дитину на повен зріст — тоді як Бенкс за все життя навіть не бачив такого латаття.

Ба більше: Генрі розкошував не менше, а то й більше, ніж Бенкс. У такому величезному й грандіозному маєтку,

1 ... 39 40 41 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природа всіх речей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Природа всіх речей"