Читати книгу - "Природа всіх речей"

— Ага, то я ніколи не зможу бути антоцеротовою, — сумно зітхнула Ретта.

— Ще чого! — пирхнула Алма. — Але якщо ти познайомишся з антоцеротовими ближче, то, може, сподобаєш їх собі. Під мікроскопом вони досить гарно виглядають.

Ретта махнула рукою.

— Ет, я навіть не знаю, куди там дивитися в той мікроскоп!

— Куди дивитися? — здивовано розсміялася Алма. — Та ж сюди, через окуляр!

— Але ж він такий маленький, а та вся дрібнота так моторошно виглядає! Мене аж починає нудити. А вас, містере Джордже Гокс, нудить, коли ви дивитеся у мікроскоп?

Джорджа таке запитання заскочило зненацька, він утупився в підлогу.

— А тепер цить, Ретто, — сказала Алма. — Нам із містером Гоксом треба зосередитися.

— Якщо ти ще раз на мене цитьнеш, я піду знайду Пруденс і надокучатиму їй, поки вона малюватиме свої квіти на горнятках і вмовлятиме мене поводитися, як шляхетна дама.

— Ну то йди! — добродушно засміялася Алма.

— От ви двоє, — відказала Ретта, — чесно, не розумію, для чого вам постійно стільки працювати. Хоча, якби не робота, ви б вешталися по крамницях і шинках — то, певно, так воно й на краще…

— Йди вже! — Алма жартома підштовхнула її до дверей.

І вітрогонка Ретта почимчикувала собі геть — Алма з усмішкою дивилась їй услід, тоді як Джордж Гокс стояв геть збитий з пантелику.

— Мушу зізнатися, що не розумію ні слова з того, що вона говорить, — сказав Джордж, щойно Ретта пішла.

— Можете не хвилюватися, містере Гокс. Вона вас теж не розуміє.

— Але цікаво, чому вона завжди крутиться коло вас? — задумався Джордж. — Невже хоче стати кращою у вашому товаристві?

Алма аж зарум’янілася, так їй стало приємно від його компліменту — приємно, що Джордж гадає, начебто її товариство може на когось добре впливати — але вголос вона сказала:

— Мотивів міс Снов ніколи не знаєш напевне, містере Гокс. Хтозна? Може, вона намагається зробити кращою мене.

До Різдва Ретта Снов зуміла так тісно заприятелювати з Алмою та Пруденс, що не раз запрошувала сестер Віттекер на обід до себе додому — відволікаючи Алму від її ботанічних досліджень, а Пруденс — від котрогось із її занять.

Обіди в Ретти виглядали безглуздо, як і пасувало її безглуздій вдачі. Гостям пропонували всяку всячину — морозиво, тістечка, грінки, а завідувала всім (якщо, звісно, слово «завідувати» сюди годиться) чарівна, але незграбна англійська покоївка Ретти. В їхньому будинку ніколи не було чути цікавих чи розумних розмов, зате Ретта завжди була готова до всіляких дурниць, розваг і веселощів, їй навіть вдалося вмовити Алму й Пруденс грати з нею в безглузді кімнатні ігри, задумані для значно молодших дітей — в «Пошту», «Відшукай замкову щілину» і в її улюбленого «Німого оратора». Страшенно дурнувате заняття, але й страшенно веселе. Річ у тім, що Алма й Пруденс ніколи в ігри не грали — ні одна з одною, ні наодинці, ні з іншими дітьми. Алма взагалі до ладу не розуміла, що таке гра.

Натомість Ретта Снов тільки те й робила, що забавлялася. На дозвіллі вона обожнювала розважати Алму й Пруденс, читаючи вголос статті з місцевих газет про різні трафунки. То було непристойно, але так смішно. Начепивши на себе шалик і капелюх, Ретта, розмовляючи з чужоземним акцентом, розігрувала найжахливіші сцени: немовлята падали в грубку, робітникам відтинало голови гілками, які падали з дерева, матерів з п’ятьма дітьми виштовхували з екіпажів у канави, повні води (ті тонули догори дриґом, тільки черевики виднілися з води, на очах у своїх безпомічних дітей, які нажахано репетували).

— З такого не можна сміятися! — протестувала Пруденс, але Ретта зупинялася допіру тоді, коли вони вже задихалися від реготу.

Деколи Ретта так заходилася сміхом, що не могла зупинитися. Вона втрачала самовладання, віддаючись нестримним веселощам. Інколи навіть валялася по підлозі, лякаючи всіх інших. В ті хвилини здавалося, що Ретту опанував чи то осідлав якийсь демон. Вона реготала, аж поки не засапувалася, а її обличчям проминало щось схоже на страх. Та коли Алма з Пруденс починали вже не на жарт за неї хвилюватися, Ретта приходила до тями. Вона зривалася на рівні, витирала піт із чола й вигукувала:

— Слава Богу, у нас є земля! А то де б ми сиділи?

Ретта Снов була найбільш чудернацькою панночкою у всій Філадельфії, але в житті Алми — і, як виявилося, Пруденс — вона грала особливу роль. Коли вони були втрьох, Алма почувалася майже нормальною — таке почуття в неї виникло вперше в житті. Сміючись разом з приятелькою і сестрою, вона уявляла себе простою дівчиною з Філадельфії, а не Алмою Віттекер з маєтку Білий Акр — заможною, заклопотаною, високою і негарною молодою жінкою, з головою, напхом напханою знаннями й мовами, з кількома десятками наукових публікацій під своїм іменем і з порочними еротичними образами, що творили в її думках давньоримську оргію. У товаристві Ретти все це зникало — Алма могла бути дівчам, звичайним дівчам, яке наминає глазуроване тістечко й хихоче з жартівливої пісеньки.

Ба більше: Ретта єдина на світі могла сотворити надприродне диво — розсмішити Пруденс. Сміх змінював Пруденс до невпізнання: з холодної красуні вона перетворювалася на милу школярку. В такі хвилини Алмі здавалося, що Пруденс теж може бути звичайною дівчиною з Філадельфії, і вона кидалася з обіймами до сестри, радіючи, що та поруч.

На жаль, близькість існувала між Алмою та Пруденс тільки в присутності Ретти. Щойно Алма і Пруденс покидали маєток Снов і рушали до Білого Акру, між сестрами знову западала мовчанка. Алма не втрачала надії на те, що вони навчаться підтримувати теплі взаємини й тоді, коли Ретти не буде поблизу, та все даремно. Всяка спроба згадати під час довгої дороги додому якийсь жарт чи витівку, що її вони утнули по обіді, викликала тільки зніяковілість, прикрість і сором.

Повертаючись так додому одного лютневого дня 1820 року, Алма — якій пообідні веселощі додали духу — зважилася ризикнути. Вона насмілилася ще раз завести мову про свої почуття до Джорджа Гокса. Алма, серед іншого, розповіла Пруденс, що Джордж назвав її одного разу геніальним мікроскопістом, і що це їй неабияк полестило. Алма зізналася:

— Колись я б хотіла мати такого чоловіка, як Джордж Гокс, — доброго, який підтримуватиме мої починання і яким я захоплюватимуся.

Пруденс нічого не відповіла. Після довгої мовчанки Алма ще раз спробувала завести розмову:

— Я постійно думаю про містера Гокса, Пруденс. А деколи навіть уявляю, як… обіймаю його.

Сміливі слова, але ж