Читати книгу - "Хід королем"

розмазані по землі та хлюпали під кінськими копитами,— Лендлес подумав, що цілком може обійтися без утіх такого штабу. В будь-якому разі, хлопчики, які народилися й виросли в бетонних багатоповерхівках, оточених розбитими вуличними ліхтарями і побитими автомобілями, як правило, мають наївний сентимент до природи та всього живого. Лендлес не бачив зелених пасовищ Англії, доки тринадцятирічним школярем не вирушив на одноденну екскурсію, і, щиро кажучи, зберіг неймовірний захват від лисиць.

— Лисиці — підступні шкідники,— правив своєї Квіллінґтон.— Нападають на курей, качок, новонароджених ягнят, навіть на хворих телят. Бабраються на міських звалищах і розносять заразу. Це надто просто — звинувачувати землевласників, але, скажу вам, якби ми не працювали над захистом місцевості, очищаючи її від шкідників — лисиць, наприклад,— якби не оновлювали огорожі та живоплоти, не берегли ліси, де є лисиці та фазани,— усе за власний кошт,— то протестувальникам лишилося б набагато менше природи, за яку виступати.

Лендлес помітив, що Квіллінґтон-молодший, який сидів на канапі поруч із принцесою, стежив за своєю мовою і кількістю випивки. Цього не можна було сказати про його брата, який, притулившись до коминка в стилі Адамів[29], тримав склянку.

— Під загрозою. Усе під загрозою, розумієте. Вони топчуть землю, галасують, як скажені дервіші, розмахують своїми прапорами і дмуть у свої чортові роги, намагаються вигнати собак на дорогу, де рух, або на залізничну колію. Навіть коли вони якимось дивом потрапляють під арешт, цей чортовий безголовий магістрат їх жаліє. А от я, бо ж у мене є земля, бо моя сім'я працювала стільки поколінь, присвятивши себе місцевій громаді та вкладаючи свою лепту в розвиток країни в палаті лордів, бо я і сам старався, а кревні гроші за водою спливли, і нема нічого, крім рахунків і банківських листів,— і це я паразит!

— Немає більше балансу,— погодилася принцеса.— Візьміть мою сім'ю. Раніше ми мали пошану. Сьогодні журналістів більше цікавить, що відбувається в спальні, ніж у залі засідань.

Лендлес помітив, як принцеса і Квіллінґтон-молодший обмінялися поглядами. Це було вже не вперше. Вечір вони просиділи на різних краях канапи, але, здавалося, тягнулись одне до одного, як магніти.

— Абсолютно в точку, Біні. Вони знають, що ти не можеш захистити себе, тому й нападають без жалю,— підхопив Мікі, який сидів біля коминка.— Ми всі страшенно гарували за ту дещицю, яку маємо. А ці спочатку протестують проти полювання на лисиць, нападають на землевласників, підривають принцип спадковості, а наступний крок, як тобі відомо,— це довбана республіка. Час нам постояти за себе, припинити отримувати удари і підставляти другу щоку.

Шарлотта допила келих і простягнула Квіллінґтону-молодшому, щоб той його наповнив.

— Але, Мікі, і я цього не можу, і ми всі цього не можемо. Королівська родина має бути як мовчазна відправа[30],— сказала вона й обернулася до Лендлеса.— Яка ваша думка, Бенджаміне?

— Я — бізнесмен, а не політик,— кокетливо запротестував він, але осмикнув себе. Вона дала йому шанс увірватися до їхнього тісного кола, де обговорювалися таємниці, тож немає сенсу пручатися.— Ну що ж, дам вам урок з підручника політика. Якщо міністр хоче щось сказати, але вважає за нерозумне сам це виголошувати, він шукає когось, хто сказав би промову замість нього. Колегу-депутата, заможного підприємця, навіть редактора газети. У вас є друзі, впливові друзі. Скажімо, лорд Квіллінґтон, присутній тут, який має голос і місце в палаті лордів.

— Раби, прикуті до галери уряду, ось за кого нас мають,— смикнув носом Квіллінґтон.

— Ви такими й залишитеся, якщо не скажете слова на свій захист,— попередив Лендлес.

— Звучить як заколот,— озвався брат Квіллінґтона від столу з трунками,— проти уряду.

— То й що? Вам немає чого втрачати. Це краще, ніж мовчки терпіти знущання. Пам'ятаєте, що вони поривалися скоїти з промовою короля? Ви теж на лінії вогню.

— Давно не брався за цього Уркгарта,— пробуркотів Квіллінґтон над келихом бренді.

— Преса все одно про це не напише,— зауважив його брат, подаючи принцесі повний келих. Коли він сів, то Лендлес помітив, що він ще більше наблизився до сусідки. Їхні руки були поряд на автомобільному чохлі.

— Щось преса та й напише,— зауважив Лендлес.

— Бенджаміне, звісно, ви просто душка,— заспокійливо мовила Шарлотта,— але їх цікавить лише моє фото, де у мене сукня задерлася до вух, щоб інші могли попліткувати, де я купляю собі трусики.

Не зовсім так, подумалося Лендлесу. Пресу здебільшого цікавить, де вона залишає свою спідню білизну, а не купляє.

— Не треба надто заохочувати журналістів,— провадив Мікі.— Особливо перством. А то це затьмарює їм об'єктивний погляд. Змушує їх надто кирпу гнути.

Лендлес не образився; навпаки, відчував, що вони повільно починають приймати його, абстрагуючись від того, що він народився в іншому світі.

— Знаєте, мабуть, ваша правда,— підтримав Квіллінґтон.— Чорт, нам тепер дозволяють лише промови виголошувати в палаті лордів, тож час нам цим скористатися. Ти ж розумієш, Біні, що надання титулу лорда і принцип спадковості — це захист для тебе і твоїх близьких.

— Якщо ви хочете висловитися, я це можу забезпечити,— запропонував Лендлес.— Як ми зробили це з різдвяною промовою.

— Думаю, це збіса добра ідея, Біні,— сказав Квіллінґтон. Він уже експропріював цю ідею як власну.— Усе, що ти хочеш сказати, я скажу за тебе. Якщо король не може зробити публічний виступ, тоді за нього це зроблю я. В публічних звітах палати лордів. Ми не повинні дозволити заткнути нам рота кляпом,— він кивнув, підтверджуючи власні слова.— Шкода, що ви не можете лишитися на ніч, Лендлесе,— провадив він.— Є багато інших ідей, у яких я хотів би вас використати.

Розмову було вичерпано.

— Іншим разом, згода?

Лендлес зрозумів натяк і глянув на годинник.

— Мені пора,— зронив він і звівся, щоб почати церемонію прощання з кожним.

Він був радий вийти на свіже повітря. Його місце не тут, не з цими людьми; байдуже, які вони чемні та яких успіхів він досяг, йому ніколи не належати до їхнього кола. Вони цього не допустять. Можливо, він і купив квиток до обіднього столу, але прийому до клубу він не купить. Він не протестував, бо й не хотів приєднуватися. Це ж учора, а не завтра. Хай там що, на коні він виглядав би як паяц. Але він ні про що не шкодував. На порозі він озирнувся: поряд з коминком йому було видно власника маєтку —