Читати книгу - "Війни Міллігана"

рейджен наполягав, щоб у рукопашному бою використовувалися ножі. Зак запропонував зробити їх зі сталевих бочок з-під мастила. Для цього вони взяли газовий різак (пояснивши, що їм нібито треба різати арматуру для будівництва трибуни на бейсбольному полі) і розрізали ним бочки на смуги. Із цих смуг за допомогою шматків алмазного дроту (їх таємно проніс один з відвідувачів партнерів) вони вирізали ножі.

Битися ножами всіх учасників бунту вчив рейджен. Він показав, як правильно примотати ніж до зап’ястка шкіряними ремінцями (їх видала шкіряна майстерня), — так шанси впустити чи загубити ніж в запалі бійки зменшуються. А ще це завадить якомусь ідіотові кинути ніж у стилі Джима Боуї[28]. Він також змайстрував грушу з мішковини й піску з соломою, яку повісив у одному з приміщень працетерапії, де рідко бувають наглядачі. рейджен розумів, що більшість пацієнтів не були холоднокровними вбивцями, тому вирішив учити їх лише основ ближнього бою і як бити ножем у спину. Він навчив їх правильно тримати ніж для найбільш ефективного удару згори, а також — як різати й завдавати колотих поранень.

Попри постійні тренування й підготовку до битви, аллен потай сподівався, що все це їм не знадобиться. Поки є надія, що товстун Бекер та Арні Логан зможуть домовитися, поки є можливість покращити умови утримання в клініці шляхом судових позовів і скарг, сили «Синів свободи» лишатимуться в резерві. аллен погодив з усіма іншими, що «Чорний понеділок» стане лише крайньою мірою.

(5)

Адміністрація видала розпорядження припинити поставку деревини у столярню, що змусило «Трьох партнерів» знов красти матеріал. Зак згадав, що в музичній кімнаті бачив дерев’яну обшивку на стінах, але виявилося, що тепер там зачинено на замок.

— Забираймося звідси, — захвилювався Ленні. — Хтось дізнався про те, що ми робимо.

— Може, і дізнався, але довести це все одно ніхто не зможе, — відповів Зак. — Докази зникають у годинниках і журнальних столиках, що розходяться по всьому Огайо та Західній Вірджинії.

Вони рушили геть, а по дорозі на сходах аллен побачив подвійні двері. Він штовхнув їх — і одна половина розчахнулася.

— Агов, хлопці!

— Це ж молитовня, друже. Ми не можемо вкрасти двері церкви, — завагався Зак.

— А чом би й ні? — сказав Ленні.

Зак знизав плечима й почав розкручувати завіси.

— Стривай, — спинив його аллен. — Ці двері надто великі.

— Біллі має рацію. Навіть якщо ми їх знімемо, вони просто не пролізуть у інші двері. Доведеться різати їх просто тут ручними пилками.

— Це надто довго, — заперечив Ленні. — Нас точно спіймають.

Вони увійшли в молитовню і озирнулися. Лави мали привабливий вигляд, але виявилося, що їх прикручено до підлоги і без спеціальних інструментів їх не зняти. Зрізáти гайки теж надто довго. Тут було ще одне піаніно, але красти його звідси набагато складніше, ніж із музичної кімнати — а також небезпечніше. аллен зупинився поглядом на вівтарі і великому дубовому хресті вісімнадцяти футів[29] заввишки.

Зак і Ленні помітили, на що він дивиться, проте аллен завагався.

— Ой, Біллі, зараз не час читати проповіді! — мовив Зак.

— Так, друже, нам потрібне дерево, — зітхнув Ленні.

аллен уважно оглянув красиву поліровану деревину: це суцільний шматок дуба. Майстер просто взяв стовбур, вирізав з нього брус і додав товсті шестифутові балки по боках. Зак став на вівтар і зазирнув збоку.

— Чорт забирай, його прикручено до стіни!

— Ну, можна зрізати кріплення, — запропонував Ленні.

— Він важить фунтів 350[30], — зауважив аллен. — Якщо він упаде на мармуровий вівтар, то розколе плиту — а шум буде такий, що сюди негайно всі збіжаться.

Вони витратили трохи часу й відкрутили від підлоги дві лави, якими підперли хрест. Потім стрічками для штор обв’язали бокові бруски хреста й почали зрізати кріплення. За допомогою всіх цих допоміжних засобів вони повільно опустили хрест на плиту. Ще година знадобилася, щоб перенести хрест і кафедру з молитовні в майстерню.

Тут вони швиденько розпиляли хрест на кілька шматків. За підрахунками Ленні, цієї деревини їм би вистачило на шафку для посуду, чотири журнальні столики і сім годинників.

— Пообіцяйте мені дещо, — сказав аллен. — Коли ми домовимося про нормальне постачання деревини в майстерню, ми зробимо новий хрест.

— А я думав, ти не віриш у Бога.

— Я — ні, але цю молитовню відвідує багато тих, хто вірить, тому мені було б спокійніше знати, що ми забрали його звідти лише тимчасово.

— Та ми зробимо навіть кращий! І повернемо його, щойно буде нагода, — пообіцяв Ленні. — Даю слово.

Департамент психічного здоров’я припустився серйозної помилки. Адміністрація зібрала в одній клініці соціопатів із в’язниць та інших установ, у яких, як виявилося, попри душевні хвороби набагато більше розуму й талантів, аніж у всіх, хто керував цією богадільнею.

Розділ 15

Точка тиску

(1)

Щоденник Мері. Вівторок, 12 серпня 1980 року

Сьогодні вранці Біллі, Зак і Ленні вкрали з молитовні хрест…

Середа, 13 серпня

Сьогодні вранці Біллі та Ленні вкрали зі спортзалу баскетбольні щити…

Четвер, 14 серпня

Сьогодні вранці Біллі, Арні Логана, товстуна Бекера (юрист із в’язниці), Ленні та ще двох пацієнтів викликали в кабінет Габбарда. Біллі вважає, що представники влади запідозрили клініку в недоцільному використанні бюджетних коштів. Хтось сказав йому, що федеральні агенти отримали ордери на обшук у будинках усіх начальників лікарні, а також у самій лікарні. Біллі здається, що Габбард гнівається на пацієнтів за те, що вони нібито натравили на лікарню федералів — хоча сам Біллі нічого про це не знає. У кабінеті Габбарда він просто мовчки насолоджувався ситуацією.

Окремо Габбард поскаржився на те, що прийшло судове розпорядження щодо розписів Біллі, а вони «не можуть навіть змити цю кляту мазню», бо детектив уже фотографує стіни.

16 серпня

Біллі сказав, що не снідав і не обідав — забув, як їсти…

17 серпня

Уранці Біллі не зміг відкрити свою шафку, бо не дістав до ручки. А ще він був замалий, щоб читати.

Він прийшов дуже пригнічений і роздратований — сказав, що з нього вже досить цього всього і що він зробить так, як вважає правильним. Я подумала, що він от-от має перемінитися — і дійсно, за кілька хвилин так і сталося. Виявилося, що він не пам’ятає дечого з того, що відбулося після першої години дня. Загалом його настрій покращився і на обличчі з’явилася легенька усмішка.

У