Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

Аліна прокинулася рано вранці, відчуваючи, як в її голові розплутуються клубки думок, і кожна з них повертається до того вечора. Вона сиділа на ліжку, ще не встигнувши піднятися, і безпорадно дивилася на телефон, на якому блимив новий рядок повідомлення. Вона не могла відвести погляд. Їй не хотілося відкривати його, але щось всередині змушувало її зробити це.

«Ти від мене не втечеш, Аліно. І я тебе не відпущу. Цей поцілунок був лише початком. Ти це зрозумієш.»

Її серце стиснулося, наче мільйон дрібних механізмів почали безладно працювати одночасно. Він сказав це прямо — без обережностей, без жодних прикрас, з рішучістю, яка тепер відлунювала в кожній клітині її тіла.

Аліна глибоко вдихнула і відклала телефон, притискаючи долоню до серця. Знову й знову вона прокручувала той момент у своїй голові. Кожен погляд, кожен рух, кожен його дотик — все це було, ніби йому належало. Але як так вийшло? Як він міг бути таким впевненим, що вона залишиться? Як він, з його холодністю і відстороненістю, зміг так проникнути в її душу?

«Не можна так, Аліно,» — повторювала вона собі. — «Це лише тимчасово. Ти не можеш дозволити собі потонути в цих емоціях. І не можеш дитину залишити без батька.»

Але щоразу, коли вона намагалася вирватися з цієї нескінченної спіралі почуттів, його образ повертався в її свідомість. Кожен погляд, кожне слово, що він сказав... Він наче завжди знаходив спосіб доторкнутися до її найглибших переживань. І кожен раз, коли вона думала, що вже готова його забути, він нагадував їй про себе знову.

Згадуючи їхній поцілунок, вона відчула, як її губи знову тремтять від бажання. Аліна швидко закрила очі, ніби намагаючись вигнати ці думки з голови, але вони все одно не покидали її.

«Чому він так впертий? Чому не може просто залишити мене в спокої?» — думала вона. Вона не була готова до всього цього. Її серце ще не було готове до таких змін, а вона і сама не знала, чи хоче вона цих змін.

І, все ж, чим більше вона намагалася триматися подалі, тим сильніше його присутність відчувалась у її житті. Вчорашня ніч... він був таким близьким, такою непереможною силою. Як вона могла відштовхнути його після того?

«Може, я просто біжу від себе?» — розмірковувала вона, сидячи на ліжку і дивлячись у вікно, де ще не встигло повністю розпастися нічне затемнення.

Але що ж тоді відбувається? Вона відчувала його силу і впевненість. І хоча її серце було переповнене сумнівами, одне залишалося очевидним — він не відпустить її просто так. І ця думка не давала їй спокою.

Аліна потягнулася до телефону знову. Вона мала відповісти йому. Але що сказати? Як можна відповісти людині, яка не боїться розкрити свої почуття так відверто, коли ти сам ще не знаєш, що відчуваєш?

«Може, це його гра?» — подумала вона. «Може, я просто йому цікава, як частина цього складного плану?»

Але навіть якщо це була лише гра, вона розуміла, що вже втягнута в неї. Він спонукає її розмірковувати, сумніватися, намагатися зрозуміти, що він справді хоче. І, можливо, це навіть добре. Адже в цьому всьому вона почала розуміти себе більше, ніж будь-коли.

І хоча вона прагнула відповісти на його виклик, вона все ж не знала, чи готова вона повністю віддатися цьому вихору емоцій. Що, якщо він потягне її ще глибше у свою гру? І чим це все закінчиться?

Аліна, не знаючи, що зробити з цими думками, вирішила просто залишити все без відповіді. Їй треба було ще більше часу, аби зрозуміти, що ж насправді відчуває. Але одна річ була точною — він не дасть їй забути себе так легко.

Аліна витерла з чола кілька крапель поту, що виступили від напруги, і знову взяла телефон. Вона не могла позбутися цього повідомлення, яке продовжувало дзвеніти в її свідомості, немов дзвін у голові. Відповісти чи ні? Знову повертатися до цієї гри? Але вона знала, що втекти від цього вже неможливо.

«Не можна більше думати про нього,» — наказала вона собі, кидаючи погляд у вікно. Ранкове сонце вже почало пестити небеса, і навіть міський шум, що пробивався до неї через вікно, не міг заглушити той гул у серці, який не давав їй спокою.

Але всередині все було складніше. Вона знала, що кожен раз, коли вона намагається втекти, він наближається ще більше. Він був як тінь, що слідує за нею, навіть коли вона цього не хоче. І що більше вона думала про нього, тим більше відчувала, як його вплив проникає в її життя.

Вона встала з ліжка і пішла до вікна, спостерігаючи, як вулиця наповнюється людьми і машинами. Це була буденність, але для неї тепер усе виглядало інакше. Якби вона тільки могла повернутися назад, до того моменту, коли вона вперше увійшла в його офіс, вона б просто пройшла мимо і залишила все за собою. Але тепер це було неможливо.

«Ти від мене не втечеш,» — його слова знову звучали в її голові. Аліна вперлася лобом в холодне скло і закрила очі. Це не могло бути правдою. Вона не могла дозволити собі втягнутися в таку гру, особливо коли її серце було ще таке розірване, коли вона сама не могла зрозуміти, що відчуває до нього. Але все ж, чим більше вона намагалася закрити двері між ними, тим міцніше їх зв'язок ставав.

Вона опустила телефон і вирішила зробити кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтися. Але вона вже знала — це була лише частина її боротьби, боротьби між її розумом і почуттями. І навіть якщо вона намагалася залишити його позаду, він не давав їй спокою. Якби тільки вона могла зрозуміти, чому це все так важливо для неї...

Аліна знову сіла на ліжко, торкнувшись пальцями країв екрану телефону. Вона знайшла його номер і замислилася. Щось всередині підказувало їй, що вона повинна сказати йому хоча б одне слово, але яке саме?

«Відповісти чи ні? Чи може я все ж маю поважати себе?» — думала вона, її руки затремтіли. Вона не хотіла бути слабкою, не хотіла, щоб він думав, що вона легко здається. Але в той самий час вона не могла зневажити власні почуття. Вона знову і знову думала про той момент, коли їхні губи зустрілися, про те тепло, яке вона відчула. Нічого в її житті не було таким ясним і таким заплутаним одночасно.