Читати книгу - "Правила гри. Частина друга"

Перші свого часу пішли. Не всі — частина залишилася в Ашедгуні, потім перебралася до Хуміндару. Але там вони довго не протрималися. Рафаал-Мон використав південців для своїх цілей, і Перші в результаті загинули, хоча чутки про те, що деякі живі, доходять до мене і дотепер. Повірити в таке важко, я вже боюся сподіватися.

…Вибір, котрий постав перед нами після битви у протоці Вааз-Нулг, ми вирішили інакше, ніж Перші. Ми залишилися. Дехто стверджував, що у нас значно більше шансів відновити колишню міць. І це було так, з одного боку. З іншого ж, не можна протистояти тому, для чого настав час.

Якими недоладними та безглуздими, певно, здаються тобі зараз, невідомий читачу, ці рядки! Бог, Бог Війни, пише, що знайшлися сили, могутніші від нього та його покоління. Але помилялися не ми — помилялися ті, хто вірить у абсолютне всесилля. Бо немає у світі нічого абсолютного.

…Ми вирішили залишитися. Тобі, читачу цих рядків, можливо, незрозуміло, який важкий вибір треба було зробити. Я поясню.

Рафаал-Мон, котрий став для хумінів Оберігаючим, не був першим, хто віднайшов таку можливість. Першим був його батько, Фаал-Загур. Щоправда, йому доводилося рахуватися зі своєю дружиною, Ахр-Н’єнною, більш відомою як Богиня Відчаю. Ми намагалися, аби це ім’я стерлося з людської пам’яті, і, схоже, добилися успіху.

…Але ж як близько були вони від втілення свого задуму! Стати Триєдиним Богом, затьмаривши та знищивши решту. Оволодіти силою, котрою досі — згідно з переказами — володіли лише наймогутніші з Одвічних. Одначе ми змогли втрутитися та розвтілити — без можливості повернення — Ахр-Н’єнну. Ми, по суті, вбили її. І гадали, що тим самим назавжди відвернули Фаал-Загура та його сина від зради всього покоління. Крім того, Ахр-Н’єнна мала грати вирішальну роль у Триєдиному, і без її участі задум ставав безглуздим.

Фаал-Загур дочекався слушної миті та раптово вдарив по нас. Спочатку все виглядало так, начебто ним керує лише жага помсти, і тому ми надто пізно звернули увагу на зруйновані храми та вбитих служителів. Занадто пізно. Сила пішла, і ми не могли втрутитися.

…Як смішно побудований світ! Здається, саме в нашому поколінні це проявилося найяскравіше. А як ще охарактеризувати те, що нам, Богам, допомогли люди?

Вони були народжені як і все інше — збудженою уявою Одвічних (потім люди воліли називати їх демонами, що, зрештою, не змінювало суті). Хаотичні за своєю природою, не знайомі зі значенням самого поняття «постійність», Одвічні володіли могутністю та владою, про котрі ми можемо лише мріяти. Ніхто не знає, звідки вони прийшли, та й чи прийшли взагалі. Швидше, самопородилися, упорядкувавшись із Нереалізованої Порожнечі. Їхня свідомість мала подобу чи то сну, чи то марення; і кожен (майже кожен) образ, що народжувався у ній, так чи інакше отримував втілення. Одним із таких образів був наш світ. Іншим — постійність світу.

…Народжені свідомістю Одвічних, люди залежали від неї. До певного часу. Потім демонам набридли старі іграшки (чи чим там люди були для них?), і Одвічні перестали звертати на них увагу.

Ніхто не знає, як зародилася у людині свідомість. Вважається, це стало можливим лише завдяки тому, що, залишаючись витвором Одвічних, люди володіли їхніми властивостями. У тому числі — малими зернятками марень, котрі з часом розвинулися у свідомість, відмінну від свідомості демонів — свідомість, що прагне до порядку. Як би там не було, люди набули можливості впливати на світ, утримуючи його у межах реальності.

…Виникнення упорядкованої реальності виявилося настільки неприродним для Одвічних, що ті змушені були звернути на неї увагу. Але зробили це занадто пізно, відновити колишній стан демони не могли, а частина з них до того ж зав’язла у реальності, не здатна залишити її меж.

Люди стикалися з Одвічними (вірніше, з тими їхніми проявами, котрі могли сприйняти системою зовнішніх рецепторів). Згідно з людським єством, вони почали і демонів вплітати у тканину реальності, поступово підкоряючи їх своїй свідомості. Деякі спромоглися зберегти відносну свободу, решта боролася — та безрезультатно. Так виникли Перші.

…Перші були чимось середнім між Одвічними та Другими, тобто, нашим поколінням. Від Одвічних вони успадкували непостійність форми, від нас — визначеність, виявлену в особистій, індивідуальній якості. Звичайно, демони теж мали певні зародки індивідуальності, але у зв’язку з їхньою хаотичною природою це не проявлялося так сильно, як у Перших. А для людей індивідуальність є однією з неодмінних характеристик. Тому зміни, поступово внесені їхньою свідомістю у реальність, створили Перших.

Як суб’єкти, утворені людською фантазією, Перші потребували постійного підгодовування від людей. Першим необхідно було, аби в них вірили. Тому вони сприяли виникненню релігії (вірніше, розповсюдженню та розвитку, бо зародки існували ще раніше і, власне, стали передумовою виникнення Перших).

…З часом з’ясувалося, що релігія непідвладна волі Перших. Вона (релігія) розвивалася відповідно до змін, котрі відбувалися у свідомості людей. Так виникла необхідність у Другому поколінні. Так народилися ми, людяніші, наділені багатьма конкретними формами.

Як і Перші, ми цілком залежали від віри людей. Одначе нам вдалося майстерніше впоратися з проблемою. Замість капищ у людей з’явилися храми, замість шаманів — жерці, котрі мали більше втаємниченості та більше влади. Ми вміли отримувати користь із чужих помилок.

…Коли Фаал-Загур зруйнував храми та вбив жерців, коли ми перебували у відчаї, на допомогу прийшли люди. І зовсім не з релігійних міркувань — просто війна Других зачепила людські інтереси, і люди захищали їх.

Більшість прибічників Фаал-Загура була знищена, а сам він оголошений поза законом, як Бог, не гідний поклоніння. Син його, Рафаал-Мон, своєчасно зрозумів, що до чого, і втік, зазнавши поразки, але не переможений.

…Перед нами постав вибір. Ми не могли сподіватися на храми та жерців — війна Других продемонструвала, що це вкрай ненадійно. Потім Оаль-Зіїр запропонував інший план. Ми вміли віднайти користь не лише в чужих помилках, але й у чужому щасті.

Вирішили безпосередньо використовувати людей, хоча й послуговувались, як однією з ланок, храмами та жерцями. Але нагадування — і, Як наслідок, віра в нас — мали йти від можновладців, від правителів. Так було засновано династію Пресвітлих.

…Кожен із нащадків Хрегана, котрому належало правити, мав одну з Божественних властивостей. Обіцяно, що доти, доки володарюватимуть Другі, не урветься і династія Пресвітлих. Вважалося, що це спонукає правителів шанувати Богів та заохочувати до цього людей.

Ми ж, відмовившись від розвтілення та очікуючи