Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Тримаючи себе в руках, я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Розуміння того, що ніхто не має права ставити мене в такі ситуації, повертало мені впевненість. Я мала знайти спосіб впоратися з цим. Я повинна була стати сильнішою.

Лео.
Забудьте про те, що я називав її покірною до цього. Моє кошенятко без жодного сумніву має гострі кігтики. Не знаю, чому легкий поцілунок так спровокував її, але вона має заплатити за своє невеличке шоу. Я збирався дати моєму янголу освоїтися для початку, але вона сама вирішила свою долю, ще ніхто і ніколи не дозволяв собі подібне в мій бік. 

Знайти її було надто просто. Так очевидно, що я не міг стримати усмішки. Жіноча вбиральня. Звісно, дівчата втікають сюди, аби поплакати або заспокоїтись. Вона не плакала, і це радувало. Ненавиджу жіночі сльози — це лише один з їхніх способів маніпулювати, а це мене дратує до глибини душі.

— Ти справді і уяви не маєш, яку помилку зробила, мій янголе...

— Вийди! Це жіноча вбиральня! — її голос звучав, як грім у ясному небі, збуджуючи в мені нестримне бажання. Вона справді на межі нервового зриву, і це те, що мені потрібно. Нахрін її покірність — я хочу справжніх емоцій.

Зазвичай я не звертаю уваги на крики, драми та подібні прояви, але в моєму кошенятку стільки барв, що я готовий малювати нею картини, що запам'ятаються назавжди. На фото вона здавалася простою студенткою, нічим особливим, але в реальному житті все виявилося куди цікавіше.

— Тобі варто вибачитись, — сказав я, і хоча це вже нічим їй не допоможе, вона повинна знати своє місце, як і кожен, хто наважується стояти навпроти мене.

— Вибачитись? Це ти, хто мав би принести свої вибачення! Хоча, знаєш що? Можеш тримати їх при собі, як і свої руки, і просто залишити мене в спокої! Ти хворий збоченець! — її голос вирував, наче буревій, заважаючи мені залишитися байдужим.

Вона була настільки розгублена, що не помітила, як я стрімко скоротив відстань між нами і притискаю її до стіни. Моя рука легенько торкається її шиї, але поки що не стискає — я лише забираю контроль у свої руки. У неї шалено б’ється пульс, і це так зводить з розуму. Чи такий він у неї в ліжку? Бляха, я справді стаю збоченцем поряд з нею, її маленький бунт занадто сильно впливає на мене...

— Я лише намагався заспокоїти тебе, не будь ідіоткою, коли я справді буду торкатись тебе так, я хочу, ти сама будеш просити про більше, - насправді я не збирався цього казати, але вона витягує це із мене цими своїми зеленими очима, що дивляться на мене із готовністю до бою.


— Цього ніколи не станеться! Я б ніколи не подивилася на когось, хто хоч трохи схожий на тебе! У мене є хлопець! — вигукнула вона, і я ледве стримав усмішку. Вона справді думала, що це зупинить мене? Невже? Яка ж це свята наївність. Я бачив фото того недохлопця — звичайнісінький, нічого цікавого.

— Коли я закінчу з тобою, ти навіть не згадаєш його імені, Аріела, — прошепотів я, насолоджуючись здивуванням, яке застигло на її обличчі. Так, це варте всіх зусиль. Дай мені ще більше своїх емоцій, мій янголе.

Я знав її ім'я з самого початку. Так звана донька Девіда потрапила в моє особисте пекло, і її недолугий хлопець мав би краще її захищати, а не залишати на поталу. Але, можливо, це єдине правильне рішення, адже я нарешті знайшов щось варте свого часу у стінах цього університету.

Скільки ж сил і витривалості в тобі, моя Арі? Чи стане це твоїм першим і останнім днем тут? Ця думка викликала у мені бажання, яке я не міг більше стримувати.