Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Ми й досі в одному з храмів?

- Ні. Вас привели з головного храму по підземному переходу з метою безпеки. Тут раніше була гільдія магів, а зараз це просто мерія міста. Чаклунів не дуже люблять, тому будьте пильні.

- Дякую, вже чула про це. А що, у жерців є окремі портали?

- Так. Але через них не мандрують, а отримують подарунки від богів.

- Зрозуміло. Тобто ми подарунки богів?

- Навіть не замислювалась над цим. Ой, щось ми забалакались. Ось ваш паспорт, - й протягла мені сувій перев’язаний звичайною мотузкою. - В ньому до речі вказано, що ви просто перевертень. А то набіжать лицарі, доводь їм потім що дракон не небезпечний.

- А у вашому світі полюють на драконів? - я ледь стрималась, щоб не гикнути.

- Та ні. То я жартую. Але будьте обережні з місцевими драконами. І це вже не жарт. Тримайтесь від них подалі.

- А то вони мене з'їдять?

- Та ні. Я навіть не знаю як пояснити. Дракони нашого світу живуть дуже закрито. Тому мало хто їх бачив. Й скоріше за все, вас просто запруть в одній зі своїх печер.

- Зрозуміло. Нікому не буду казати, що я дракон. На питання “який в мене звір?” буду загадково посміхатися.

- Це добре придумали. Повернемося до роботи. Загублений або пошкоджений документ можна відновити лише тут, у Міністерстві Чужинців, розташованому у Доримі, громадянкою якої країни ви тепер є. Так що пильно слідкуйте за ним. Далі, ось ваші п'ятсот ассімів. Підпишіть розписку про їх отримання, а також що ви проінформовані, що їх потрібно повернути протягом року. Краще для цього скористатися послугами банку “Платинова Кірка”. Їх мережа розкидана не лише по всьому материку, але й захопила більшість островів.

Літери дивно подвоювались перед моїми очима, але я все ж таки змогла прочитати, що було написано.

- Чудово. Я також раджу вам оселитися в заїжджому дворі “Північний Вітер”. Вам про нього мав розповісти магістр Ланг. Ми вже домовилися з власником, ціна там помірна, але вашим коштом. Як дістатися, я можу намалювати.

- Дякую, - й як тільки дівчина закінчила з малюнком, ввічливо попрощалася і вийшла з кабінету.

Я затрималась зі своїми питаннями не довше аніж інші, але в коридорі компанії магів вже не було. Як повідомила дівчина-бард, вони пішли шукати заїзд, щоб нарешті відпочити. Захотілось вилаєтесь, але стрималась. Доведеться самостійно добиратися до місця. Топографічним кретинізмом ніколи не страждала, та й дівчина, так і не дізналась її ім'я, в канцелярії добре пояснила шлях. І тільки я зібралася йти як до мене звернулася з наляканими, блакитними очима дівчина-бард.

- А можеш мене дочекатися? Я дуже боюся сама йти чужим містом. Я й вдома загубитися могла, а тут...

Як би не хотілося мені їсти, але все ж погодилась дочекатись коли пройде черга нової знайомої, яка до речі, була наполовину ельфійкою та звали її Лавена. Але на наше щастя “воїни” погодилися пропустити дівчину вперед, того чекати довелось не довго.

Дорим одночасно і вражав, і лякав.

Архітектура середньовічного міста була для мене незвичайною і спочатку здавалася чарівною.

Будинки збудовані з великих каменів, потемнілих від часу, де верхні поверхи нависали над нижніми. Високі башти. Засипані снігом вулиці, гірлянди бурульок. У всьому цьому грало яскраве сонце, що висіло високо в небі. Але тріщині в стінах, чорні провали деяких вікон, вузькі, темні провулки, бруд в підворіттях, запах гниття, недобрі погляди перехожих, все це вказувало що світ не є казковий.

Заїзд знайшли швидко, буквально в п'яти кварталах, та все по прямій, лише в самому кінці звернути наліво і відрахувати третю будову.

Всередині нас зустріло тепло та рум'яна жінка, дружина господаря. Отримав плату за п'ять днів вона повела до кімнати, розташованій на другому поверсі. В спальні стояли два ліжка, стіл та стільці. Замість шафи цвяхи вбиті в стіну, а невелике вікно прикривали лляні фіранки. А найголовніше в кімнаті вже був розпалений невеличкий камін.

Раптова втома дала про себе знати й захотілося одразу ж впасти на матрац, але бурчання в животі навряд дасть заснути. Була можливість замовити їжу в кімнату, та повна енергії Лавена не дала цього зробити. Й звідки в підлітків її стільки?

***

В обідньому залі було пусто, того обравши найближчий до каміну стіл ми з апетитом поглинали вівсяну кашу, тушковане м'ясо з луком та морквою, та скибкою хліба з борошна грубого помелу. Все це запивали світлим елем. Було відчуття що я не їла тиждень, тому все і здавалось смачним.

Коли ми майже все з'їли до залу спустилися “крадії” і замість того, щоб сісти окремо, запитавши дозволу, приєдналися до нас. Після чого ми більше розмовляли, аніж їли. Кожен ділився тим, що дізнався від куратора. Алкід і Кріон були перевертнями, перший обертався котом, а другий лисом. І вони підтвердили, що в графі “раса” в паспорті написано просто “перевертень” без уточнювання звіра. Я видихнула. Це означає, що не буде додаткових питань при перевірці документів. І хоча клас в хлопців був “крадії” самі нічого не крали. Однак Алкід добре грав в карти, а Кріон майстерно показував фокуси.

Просиділи ми довгенько, того застали як прийшли “воїни”. Заселившись, вони приєдналися до нас. Притуливши до нашого столика ще декілька, перетворив на один великий стіл. А втомивши перший голод, почали замовляти пиво, ель чи сидр. Так би мовити, відсвяткувати знайомство та нове життя. Схоже тут таке поняття як повноліття не існувало, або не було заборони на продаж алкоголю, бо жодному з присутніх на вигляд не було більше двадцяти років.

Я покинула гамірну компанію коли сонце давно сіло, живіт був набитий, а очі сплющувалися від втоми. Залишивши Лавену на перевертнів, пішла до кімнати.

Знявши верхній одяг, і залишившись лише в одній сорочці, згадала, що хотіла розібратися з браслетом. Скориставшись тим, що зараз знаходилась на самоті, зосередилась на артефакті.

Вийшло разу з десятого, але я зрозуміла як він працює. В одному з п'яти каменів виявила два види парної зброї: прямі, довгі ножі та вигнанні мечі, леза яких злегка розширялося до кінця, нагадуючи лист. Все це мало піхви затягнуті чорною шкірою без прикрас. Все вірно, як і замовляла.

В другому