Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

того що розповідав маг, це були великі гроші, яких вистачить від трьох до шести місяців скромного життя. Того порталами користувалися лише заможні люди, чи розумні, так було слід звертатися, або маги, які вже вступили до гільдії й користувалися знижками. А велика кількість чаклунів володіла магією переміщення й порталами взагалі не користувалися.

- Ще питання будуть?

- Так, - не вгомонювалась я, - скільки годин в одній добі?

- Двадцять чотири. В годині шістдесят хвилин. У хвилині стільки ж секунд. Секунда це “раз і”. Ще не все?

- Так. Скільки мов існує? Чому ми вас добре розуміємо? Не буде у нас проблем зі спілкуванням в Маг-Рівікі чи Маг-Коріфі?

- Офіційних мов більше аніж рас. Але існує єдина мова, яку вивчають усі чарівники, торговці, найманці, аристократи й навіть жерці. Також нею, хоча б частково, володіють усі мешкаючи вздовж будь-якого шляху. Розумієте ви завдяки заклинанню, яке розвіється десь через пів року. Цього часу буде вдосталь щоб вивчити мову. На вас також накладене ще одне заклинання для читання. Ось воно буде діяти лише десять діб.

- А чого так мало? - я вже і забула про неприємний голос срібновласки.

- Там лише п’ятдесят символів. Вам що, не вистачить часу, щоб їх вивчити? Чи ви поки сюди не потрапили взагалі не вміли читати? Тоді це дійсно проблема. Але ви з нею швидко впораєтесь. Старі літери не будуть заважати запам’ятовувати нові. Наступне питання.

Всі дружно похитали головами.

У двері обережно постукали, і не чекаючи дозволу до кімнати увійшов молодий хлопець з блідо-блакитною шкірою та гострими кінчиками вух.

- Міккі, ти вчасно. Ми вже закінчили. Якщо в вас більше не має питань, то пройдіть за моїм помічником до канцелярії, де вам видадуть документи та гроші. До побачення.

- До побачення, - попрощалися ми безладним гулом голосів.

***

Нас знову очікував лабіринт із коридорів і сходів поки не потрапили на перший поверх, де під потрібними дверима вже стояли двоє хлопців шахрайського вигляду.

- Скільки вас тут вже зібралося, - сказала кудлата голова вистромившись із-за дверей. - Можна заходити. Але, поодинці! - й сховалася в кімнаті.

- Я перший! - вигукнув один із “крадіїв” і не чекаючи поки ми отямимося вскочив до кімнати.

Решті залишилося стати в чергу, щоб уникнути безладу. Я виявилась останньою, але обуреною себе не відчувала, буде час дух перевести та зібратися з думками. Раптом на мої питання дівчина з канцелярії відповість. Шкода що блокнота з ручкою під руками не було, невеликий пергамент вже списаний з двох сторін, ще й ляпки від чорнил стоять.

- Пропоную нормально познайомитися, - звернувся вухастик до магів, повністю проігнорував “крадія”. - Мене звати якщо ще не запам’ятали Бран О'Тіллі. Я Крунд.

- Це як? - запитала срібновласка.

- Сам не знаю. Мене запитали: "Ваша раса?" Я відповів, перше що прийшло до думки, - хлопець при цьому так широко посміхнувся, що стало видно його гострі ікла.

- Я Конн Феттер. Шимор. Також відповів перше що прийшло до голови.

- Я Аірель Ойсін. Ельфійка. Місячна. - представилася срібновласка.

- Юлісія Вілл. Також ельфійка, але вже сонячна.

- Ренна Ханг. Демониця, - додала дівчина з чорним волоссям і перекинутим через руку хвостом з пензликом.

- А я Ліона Тіен. Вампірша, - представилася шатенка з червоними очима.

- Я Ятаар Ольше, - тільки й встигла назвати своє ім’я, як до нас підійшла наступна партія потраплянців.

Ці були з ніг до голови обвішана зброєю та більш товариськими. Розібравшись з чергою “воїни” почали розмову на тему: “Що трапилося?” та “Що робити далі?”. Цей перепочинок дав мені можливість ретельно вивчити інших й зрозуміти, що мене бентежить. Ні, не те що деякі тикали пальцем у повітря, намагаючись щось знайти там. Ні це.

Речі!

Сумки, заплічні мішки. Вони були у всіх окрім мене. Спочатку хотіла обуритися, яка несправедливість, але вчасно згадала. Браслет-артефакт, сховище. Ось де було все моє майно. І щоб переконатися в цьому, я обережно задерла рукав куртки. Артефакт на місці. Заспокоївшись, знову почала прислухатися до розмови.

- Коли все закінчиться, ми підемо разом шукати заїзний двір, який назвав Ланг, - сказав Конн, звернувшись до магів. Це було розумно, триматися разом, хоча б поки не освоїмося в новому світі, з новим життям.

Першим з чаклунів до канцелярії зайшов Бран, потім Конн та дівчата. В проміжку підійшла ще одна дівчина, з музичним інструментом, схожим на лютню.

Здавалося черга тягнеться нескінченно довго. Коли дійшло до мене я вже добре зголодніла. За цей час компанія магів, повністю ігноруючи мене, встигла добре здружитися. Хлопці вилися навколо дівчат, наче самці в шлюбний період. Навіть їх запах змінився. Ну, і грець з ним, я ніколи не була центром чоловічої уваги, якось переживу. Та й не потрібен мені їх одяг. На відміну від напівоголених дівчат, на мені були вовняні штани, сорочка, туніка, замшева куртка підбита коротким хутром до середини стегна. Ще шкіряні черевики з товстою підошвою.

- Наступній, - оголосила Ренна, залишивши канцелярію.

Я не стала чекати повторного запрошення, впевнено увійшла до кабінету. Невелика кімната, яка була поділена навпіл високим столом, була б такою ж яскравою, як головний зал, коли не безлад на столах, забиті шафи та пил у повітрі.

- Ваше ім'я? - запитала дівчина не визначеної раси. Вуха довгі, жовтувата шкіра. Її спроби укласти навіть на вигляд жорстке, чорне волосся не дали успіху, воно стирчало в різні напрямки.

- Ятаар Лій-Фо Ольше, - назвала я своє повне ім’я.

- Ооооо! Золотий Дракон. Як же. Про вас всі тут говорять. Ваша раптова поява сполохнула наше швидко сформоване посольство.

- Заради мене однієї? - здивовано уточнила я.

- І вас в тому ж числі. Ви не уявляєте як вам пощастило опинитися в колі в храмі, а не загубитися на просторі хаосу.

- А були ті хто загубився? - про це Райлі Ланг промовчав.

- Важко сказати. Іноді з’являлися сполохи на стінах храму, але одразу ж згасали.

- А можна детальніше?

- Звісно. Але нам багато що невідомо, жерці не дуже діляться інформацією. Отже, це була така метушня. Десь опівночі у всіх храмах Дорима на плитах почали з’являтися імена з описом рас та інших особливостей, як приклад наявність магії. Це налякало всіх жерців. Вони до речі досі не відійшли. Як так, імена з’явилися на Святих Каменях!