Читати книгу - "Крісмас сторі, Ярл Конг"

Евелін

***

І де ця Регіна? І що це за чорто... вибач Господи, що ледве не згадала рогатого. І що це за дивацькі правила такі, що задля того, щоб потрапити в цей клуб, потрібно набрати двадцять шість вподобайок від чоловіків? Начебто і не так багацько на перший погляд, всього двадцять шість, але варто враховувати той момент, що загалом цих псевдо жюрі п'ятдесят, комусь подобається блондинка, комусь брюнетка, комусь мадам з п'ятим розміром бюста, комусь з п'ятим розміром губиськ, дехто віддає перевагу панночкам, у яких ноги розпочинаються з плечей... У мене ж з цього всього списку тільки відповідний колір волосся, і то, я не блондиниста блондинка, ні, я русява. Зате все своє, від власного виробника, а не зі східного конвеєра.

- Вибачте...

Напевно, це звертаються до когось іншого. Або взагалі почулося, я в шапці, тож мій слуховий апарат функціонує десь на п'ятдесят відсотків. Зате тепло. Зате в сорок років не буду перепитувати у дитини, що вона сказала, з натяком - "повтори, баба не чує. Дев'ять, чи десять?"

- Доброго дня, вибачте.

Та ні, не настільки я "пересвяткувала" за сімейним столом, щоб так ввижалося, тож повертаюся в сторону голосу, і сподіваюся, що це не глюки. І полегшено видихаю, коли бачу перед собою чоловіка. Дуже симпатичного чоловіка, з привабливою посмішкою на вустах, яка починає з'їжджати вниз. Та що таке? Це через цю шапку така реакція? Чи через що? Можливо, тому я не можу назбирати тих нещасних двадцять шість голосів, щоб потрапити всередину клубу? Можливо, Крістіна мала рацію, і я позаконкурентний амбасадор Гелловіну?

- А, не зважай, ти не знаєш, - а потім ніби щось згадує та натягує на обличчя посмішку знову, правда тепер вона щось не дуже і щира, і вже й не така приваблива, - щасливого Різдва.

- Вам також щасливого Різдва, - і вже він мене бісить, тож промовляю це вітання таким голосом, що сподіваюся в нього зараз присмак в роті настільки ж гидкий, як після вживання цілої банки малосольних огірків, - а можу я поцікавитися, що я не знаю? І коли це ми перейшли на "ти"?

- Прямо тоді, коли ти сиділа на горщичку в капронових колготках, а я розв'язував дорослі справи, дівчинко.

Що ж, як повернуся додому, то повідомлю батькам, що бажаю приєднатися до них в завтрашньому поході в церкву. Якщо з Крістіною не вийшло, то от цей ось персонаж явно не бажає дожити до самого свята. Ох бісить! Таке враження, що його зовнішність прямо пропорційна його характеру. Настільки ж симпатичний, настільки ж нахабний. Виходить, тому у мене всього сімнадцять нещасних мужичків, які бажають побачити Евелін в цьому клубі? Я занадто добра, і водночас страшненька?

- Це ж які дорослі справи ви розв'язували, сеньйоре? Стояли в черзі за пенсійними виплатами? Чи сварилися з вашими ровесницями, бабуськами, за місце в тролейбусі?

Якщо що, то я вже на низькому старті, готовлюся тікати від цього нахаби, бо мій язик живе одним життям, а мої очі зовсім іншим, і вони прекрасно бачать та водночас аналізують, що цьому чоловіку буде завиграшки мене наздогнати, спіймати та... Та хтозна-що, від цього можна всякого очікувати. Він може бути як милим, так і зірви та викинь персонажем.

- Виховував таких як ти, маленьких нахаб, якщо батьки опустили цей момент, - і справді робить до мене крок, та ви ж пам'ятаєте, я не ликом шита, вже передбачала такий хід, тож розвертаюся та починаю тікати, як тут...

Сміх. Розлогий, затятий сміх. Який змушує мене зупинитися, повернутися до цього та побачити, що це він заливається від веселощів.

- Що смішного? - Десь на підсвідомості розумію, що це може бути провокація, що цей мужик так хоче мене спровокувати, щоб я підійшла ближче, але... все одно крокую в його сторону. Зі стиснутими кулачками та обличчям, яке пашить від гніву.

- Кумедна ти така, - і найобразливіше те, що йому дійсно весело. Тримається за живіт, і якби ж то через розлад шлунку... А очі сльозяться від сміху.

- Я вам не мавпочка, щоб бути кумедною! - Стаю навпроти, набурмосивши обличчя, і ледве втримуюся від того, щоб тупнути ногою, бо це справді вже буде виглядати... кумедно.

- Ну, як сказати...

Знову щира посмішка на вустах цього незнайомця, вкотре вона осяює його лице, та від цього у мене пара з вух валить, а я вже приміряюся, з якої сторони буде краще залишити згадку про нашу зустріч. Під правим оком? Чи під лівим? Або задля симетрії з обох?

- Що...

- Евелі, - від гріха, який я вже збиралася взяти на душу, мене врятувала подруга, голос якої спочатку врізався у мою свідомість, а після і сама Регіна врізалася у мене, перейнявши на себе увагу, - о, а хто це тут у нас? Познайомиш?

Дівчина вже і забула, що я до неї дзвонила, і що виходила вона саме до мене, а не до цього...цього... Динозавра!

- Твоя старша сестра? - Чоловік ігнорує інтерес Регіни до його персони, тільки киваючи головою в її бік, звертаючись саме до мене, ніби ми пару секунд тому ледве не почубилися. Начебто ведемо цілком адекватний діалог.

- Ні, я подруга Евелін, а вас як звати? - І подруга підходить до чоловіка, простягає тому руку, в передчутті, напевно, того, що він її потисне, а в різдвяному варіанті й взагалі поцілує.

- Порада тобі на майбутнє, Евелін, - незнайомець вдруге ігнорує Регіну, минає її руку, як і всю дівчину, начебто вона якась невидимка, і опиняється навпроти мене, спрямовуючи свій погляд прямо у мої вічі, - навчися розбиратися в людях, дівчинко.

- А я і навчилася, - хто він такий, щоб роздавати команди? Тато? Мама? Хоча б викладач з університету? Ніхто з вищеперерахованих, тоді якого... волохатого? - Я ж відразу визначила який ти козел!

- Бачиш, дівчинко, ти помиляєшся, - і знову шкіриться, вкотре скалиться, я для нього точно потішне звірятко, - якби навчилася це робити, то могла б усвідомити, що буде за такі слова в адресу незнайомого чоловіка.

- Це що погроза? - Це так розцінювати? Він мені зараз погрожує? На очах свідка?

- Яка ж погроза, сонечко? Це ж порада, я тобі вже це казав раніше, тож йди додому, випий фруктового пуншу за свято та лягай спатки. Завтра раненько вставати на навчання.

І валить. Тупо йде до входу в клуб.

- Рекомендую зробити тобі те саме, - розумію, що краще промовчати, що буде куди розумніше поговорити з Регіною, щоб дізнатися, як потрапити всередину цього приміщення, або взагалі поїхати додому, щоб не перетинатися з цим... та хочеться зробити цьому чоловіку на зло. Спровокувати його, задіти за живе. Зробити так, щоб в нього перегоріли всі лампочки. - Хіба не самі ласі місця в тралику з самого ранку? Хіба не о п'ятій ранку розпочинається ваш найактивніший пенсійний движ-Париж?