Читати книгу - "Попелюшка у великому місті, Jo Peters"

Коли я прийшла додому, мачуха дивилася телевізор. Оксана напівлежачи розвалилась на бордовому дивані в вітальні та з непідробним інтересом спостерігала за сюжетом якоїсь багатосерійної мелодрами.

Помивши руки, я пішла на кухню. Треба було приготувати вечерю, а тоді якось повідомити мачусі про свій від’їзд. Дістаючи з морозилки пельмені та закидаючи їх у киплячу каструлю на плиті, я намагалася дібрати правильні слова, але вони все ніяк не хотіли відвідувати мене.

Ну от що мені треба було казати? Не могла ж я ні з того ні з сього заявити, що хресна запропонувала мені виграти те реаліті-шоу, у якому мачуха сподівалася побачити переможницею свою доньку. Вона б тоді зробила все, щоб не пустити мене до Києва, не цураючись жодних методів…

— Агов, що з тобою таке?

Здригнувшись від голосу мачухи, я усвідомила, що вже хвилин п’ять просто біля плити з піднятою в руці ложкою. Ох, ну і дурне положення!

— Та я просто задумалась, — пробелькотіла я, опускаючи ложку до каструлі та починаючи підмішувати пельмені.

— І про що ж це ти таке задумалась? — запитала Оксана, дивлячись на мене пильним поглядом прищурених очей.

Це був той самий момент, коли треба було повідомити про свою поїздку до Києва. Я набрала повні груди повітря, зібралась з силами, а тоді заговорила:

— Мене запросили до столиці на… — я різко запнулась, усвідомивши, що ніяк не зможу сказати правду. І тоді брехня сама злетіла з мого язика: — …на курси підвищення кваліфікації для кондитерів.

— Не можу повірити, що Женя розкошелився на щось подібне, — недовірливо сказала мачуха.

— Так Євгеній Миронович і не платив за ці курси. Вони… Ну, вони безкоштовні. Я подала заявку, показала свої роботи… Так мене і взяли, — я всім серцем сподівалась, що мої слова звучать переконливо. — То я можу поїхати?

— Їдь.

Я була приголомшена, що все вдалося настільки легко. Чомусь мені здавалося, що мачуху доведеться довго переконувати, так що реальність здивувала мене.

— Справді? — вирішила перепитати я.

Мачуха знизала плечима.

— А чому ні? Упевнена, Женя підвищить тобі зарплатню після цих курсів, а гроші зайвими ніколи не будуть. До того ж, Настя зараз на зйомках, а сама я місяць зможу прожити. Звісно, якби вона не поїхала, я б тебе нізащо не відпустила, але самій мені вдасться якось витерпіти ті незручності, які спричинить твоя відсутність.

Від її слів у мене стислося серце. Спостерігаючи за стосунками Оксани з Настею, я завжди відчувала муки заздрості, що наче кислота роз‘їдала мене зсередини. Хотілося б також мати маму, яка б любила та підтримувала мене, але, на превеликий жаль, у мене навіть спогадів не залишилося.

Вона померла, коли мені було лише півтора року. Мама була фанаткою екстремальних видів спорту, але одного разу все пішло не так, як мало бути. Коли вона займалась рафтингом разом зі своїми друзями, стався нещасний випадок. Ніхто з них не вижив…

Й от я збирала речі та просто не могла повірити, що все це відбувається насправді. Невже це я збираюсь підкорювати столицю та завойовувати серце знаменитого красеня-серцеїда? Ох, це було б справжньої історії Попелюшки, якби не одна деталь, яка полягала в тому, що свого прекрасного принца я повинна була залишити після завершення шоу. Але мені тоді не було на що нарікати, адже всередині мене жила впевненість у тому, що почуттів до того Паші я точно не відчую, а коли все це закінчиться, отримаю те, про що вже давно мріяла.

Хто ж знав, що доля підкине мені сюрприз, який кардинально змінить усе?