Читати книгу - "Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi"

Автор: великий і страшний білий кіт із помаранчевими очима,
а також за сумісництвом власник ферми

Кожен кіт мріє про власний маленький бізнес. І ось, я знайшов своє покликання. Усе почалося теплого весняного дня, коли в моє королівство — тобто квартиру — залетіла перша муха.

Муха. Маленька, надокучлива і така… ідеальна.

Я найкращий мисливець. Але незабаром зрозумів: навіщо вбивати, якщо можна розводити? У моїй голові визріла мета всього мого життя. Так почалася моя ферма...

Першу муху я помітив на кухні. Вона нахабно кружляла над столом, який пахнув вчорашньою рибою.

Чудовисько, звісно, намагалося її прогнати. Махала руками, шипіла:

— Припини літати тут!

Але я був розумніший. Я затаївся. Ліг під стіл, склав лапи, застиг, як справжній мисливець.

Муха сіла на край столу. Я підкрався, приготувався до стрибка і...

— БАХ!

Вона полетіла.

Чудовисько — Катя тільки засміялася:

— Ну, ось знову. Ти ніколи її не впіймаєш.

Це було початком мого великого протистояння. Зрозуміти, приручити, розмножити!

Через кілька днів у квартирі з’явилася друга муха. Потім третя. Здавалося, вони почали збиратися довкола мене, як бджоли навколо меду. Я почав їх вивчати.

По-перше, мухи люблять кухню. Тож я зробив її своїм штабом. Ліг поруч зі смітником і почав спостереження.

По-друге, мухи швидкі, але передбачувані. У них є улюблені маршрути.

І, нарешті, вони — мої друзі.

Чудовисько, звісно, не розуміло мого геніального плану.

— Чому в нас стільки мух? — дивувалася вона. — Треба зачиняти вікна!

Але я-то знав, що це не випадковість. Це була доля. Ферма набирала обертів. Моя колекція мух зростала. Тепер їх було вже п’ятеро. Вони радісно дзижчали, літали по квартирі, влаштовували шоу-програми. А я, сидячи на своєму спостережному посту, вивчав їхнє життя.

Якось я навіть впіймав одну, щоб роздивитися ближче. Потримав її в лапах, відчув її слабку вібрацію.

Чудовисько закричало:

— О, фу! Відпусти її негайно!

Довелося відпустити. Не тому, що вона так сказала, а тому що я — власник мухоферми, і я вирішив дати мухові другий шанс.

Але настав день, коли Чудовисько оголосило війну моїй фермі. Вона купила щось страшне — липку стрічку для мух.

— Ну, тепер ми з цим розберемося, — сказала вона, повісивши стрічку в кутку.

Я був шокований. Стрічка виглядала як образа всім моїм старанням. Я сидів під столом і спостерігав, як одна з моїх мух потрапила в пастку. Її маленькі крильця тріпотіли, а я нічого не міг зробити.

Чудовисько тріумфально посміхнулося.

Знаєте що? Так, я програв це змагання. Але вирішив, що якщо це війна, то це не кінець. Пізно вночі, коли Чудовисько пішло спати, я вирушив на рятувальну місію.

Я стрибнув на стіл, потягнув лапою за стрічку і… вона прилипла до мене. Прилипла! Я закрутився на місці, як шалена карусель. Стрічка обмоталася довкола хвоста, лап, навіть мого носа.

Шум, звісно, розбудив Чудовисько.

— Що ти накоїв?!

Вона намагалася зняти стрічку, а я гарчав, як лев. Урешті стрічка була переможена. З того дня я зрозумів: довіряти Чудовиськові не можна. Вона не розуміє величі мого задуму.

Тепер я дію обережніше. Підгодовую мух. Допомагаю їм ховатися, створюю для них затишні куточки. А Чудовисько… Все одно не виграє.

Можу підбити підсумки місяця. Ферма жива. Я — її величний власник. І знаєте що? Коли я сиджу на своєму підвіконні й чую тихе дзижчання, моє пухнасте серце сповнюється гордістю.

Мухи і я — ідеальний тандем. Чудовисько просто цього не розуміє.

P.S. Якщо у вас з’явилася муха, подумайте двічі, перш ніж її вигнати чи з’їсти. Можливо, це маленький капітал у ваше сите й веселе майбутнє.