Читати книгу - "Запасний фонд, Оксана Олександрівна Драгоманова"

Здавалось, що др. Вайс був дуже з нього задоволений.

***

Нарешті одного ранку др. Вайс зателефонував Бузькові:

— Прошу вас усіх прийти до мене увечорі.

— Є щось нове? — спитав Бузько.

— Будуть представники банку для спільного обговорення справи, — ухильчиво відповів др. Вайс. — Не забудьте припровадити і вашого поета.

— Розшукайте Петруся і привезіть його сюди, — сказав Бузько Пономаренкові. — І не випускайте його аж до вечора, щоб не напився.

***

Цього разу др. Вайс прийняв своїх клієнтів не в кабінеті, а в салоні, посеред якого стояв великий круглий, блискучий, як дзеркало, стіл зі стільцями навколо.

Крім Гарфункеля, представником від банку прибув чорнявий; в’юнкий чоловік.

— Пан юрисконсульт, — називав його др. Вайс.

Усі посідали навколо стола, і на хвилину запанувало мовчання.

Тоді др. Вайс промовив:

— Я дозволю собі взяти перше слово і пригадати присутнім, зрештою усім відомі, обставини неприємної справи, яка нас так вразила.

Тут двері до салону тихо відчинились і крізь них, як тінь, просковзнув Вінклер. Він ні з ким не привітався, навіть не уклонився і став у кутку, схрестивши на грудях руки.

— Удає Шерлок Холмса, — подумав Пономаренко.

Др. Вайс злегка кивнув головою Вінклерові і продовжував:

— З сейфу, який належить представникам дружньої нам держави, зник цінний пакунок. Тому що ці представники, особи безсумнівної порядности, твердять, що ніхто з них цього пакунку з сейфу не виймав, ми стоїмо перед фактом крадіжки цінностей зі скарбниці банку!

При цих словах юрисконсульт нахилив голову набік і примружив очі, а Гарфункель зневажливо скривив лице.

— Ми зробили приватне розслідування, — казав далі др. Вайс, — і устійнили деякі факти. Але перше, ніж ознайомити з ними присутніх, я прошу панів представників банку висловитись у цій справі.

Юрисконсульт забрав слово і почав вихваляти інституцію, яку він репрезентував. Він намалював у загальних рисах її довголітню діяльність, згадав про довір’я, яким вона користується у цілому світі, і нарешті сказав:

— Прикро й чудно говорити про крадіж цінностей з банку. Я не знаю, які нові і таємничі факти вишукало «приватне розслідування» (в голосі юрисконсульта було чути нічим не приховану іронію!), але ми маємо і без того досить фактів, які нам можуть дати підставу для цікавих висновків... Наприклад: подорож закордон дружин шановних представників, бенкет в одному з найдорожчих шантанів Відня...

(— Що я тобі казала, — прозвучав в ушах Пономаренка голос його жінки.)

— Поводження шановного представника, — юрисконсульт хитнув головою у бік Петруся, — і його видатки, — все це вимагає чимало коштів...

— Ви не маєте права! — скрикнув Бузько.

Др. Вайс положив йому на плече свою руку, закликаючи до спокою.

— Я не хотів сказати нічого образливого, — як той в’юн викрутився юрисконсульт. — Я хотів тільки протиставити блискуче життя одному, одноманітному, без бенкетів, без яскравих подій, але повному труду, витриманости, виконання свого обов’язку! Я говорю про урядовців нашого банку, які протягом довгих років давали доказ своєї працездібности і чесности.

Тут Гарфункель випростався і гордо підвів голову.

— Запідозрити таких людей в злочині? — патетично скрикнув юрисконсульт. — Навіть коли б вони мали змогу викрасти щось з банкової скарбниці, (що абсолютно виключено з технічних умов), то й тоді така недоладна думка не могла б нам прийти до голови!

Др. Вайс зробив ледве помітний знак Вінклерові, і той хутко підскочив до Гарфункеля і поклав перед ним на столі жовтий пакунок зі слідами сургучових печаток.

— Це ж він самий! — закричав Петрусь, а Пономаренко вп’явся нігтями в Бузькову руку.

Гарфункель зблід і розгублено дивився навколо.

— Що це таке? — спитав здивовано юрисконсульт.

— Це вам може пояснити ваш, випробуваний у чеснотах, співробітник, — відповів др. Вайс.

Гарфункель підскочив. Від його коректного вигляду нічого не лишилось, навіть прилизане волосся настовбурчилось і відкрило рожеву лисину. Він похапливо кинувся до дверей, але там його затримали два огрядні поліцаї.

***

Гроші були майже усі цілі. Українські карбованці були непорушені. З гульденів і долярів неставало декілька дрібних банкнотів.

— Дуже обережно поводився наш Гарфункель, — сказав др. Вайс. — Тільки деякі найпильніші борги заплатив та на радіо зрізався. А знаєте, де він ховав пакунок?

— А де? Цікаво, — спитав Бузько.

— В архіві поліції, де служить його приятель. Там, між старими течками та регістрами, були переховані і ваші гроші...

Вже прийшли додому, а Пономаренко все не міг заспокоїтись і не знав, як висловити свою радість.

— Ну й розумник той Вінклер! — все повторював він. — Як все вишукав! Як влучно все довів...

— А як здивувався вельмишановний пан юрисконсульт, — перервав його Бузько.

— Та й ми з вами роти роззявили, правду кажучи!

— Признайтесь, що вам приходило на думку, чи не потягнув я гроші? — спитав Бузько.

— Каюся! Приходило, — сміявся Пономаренко. — Я вже не знав, на кого думати, хоч себе самого підозрівай!

— Де ж ми тепер заховаємо пакунок, — під ніс питання Бузько. — Знову понесемо його до банку?

— Ні, годі! Цур йому, тому банкові! Буде, — відповів Пономаренко.

Він оглянув кімнату.

— Поможіть мені, будь ласка, — сказав він нарешті. А сам підсунув до кахляної груби, що стояла у куті, стіл і поставив на нього стілець..

— Потримайте стільця, щоб я не впав.

Тоді виліз на стіл, потому на стілець і поклав поверх грубки за кахлю дорогоцінний пакунок.

— Нехай собі там лежить, поки не знайдемо кращої схованки.

***

Про цю сенсаційну справу не було згадано ані в однім часописі, що дуже дивувало Пономаренка.

— Пишуть про крадіж гаманців з кишень, про ошукання якогось дурня на декілька корон, а про такий рідкий та поважний злочин ані півслова.

— А вам би хотілось, щоб усі часописи на перших сторінках надрукували все детально, а може ще й умістили наші фотографії і опис життя? — дратував його Бузько.

— Ви самі знаєте, що я дуже радий, що немає поголосків. Бо хоч нашої провини немає, але й хвалитися також нема чим!

— Певно, не ми одні зацікавлені в тому, щоб не було поголосу в цій справі.

Дивно було також, що Гарфункель недовго перебував під арештом.

— Він зложив велику кавцію, — пояснив др. Вайс.

—