Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                          «Усі слова, що мав сказати
                            Обернулися на зірки…»
                                                           (Гійом Аполлінер)

Всерйоз сприймаю міфи:
Наче замріяний Телемах
На своєму острові козопасів:
Загубити, а потім шукати
І не знайти…
Пам’ятаю серпневу ніч, 
Коли зажурений Місяць
Вавилонськими піснями
Оповідав мені, книжнику,
Що серце стає квітучим деревом
Через тисячу літ одкровень, 
Через тисячу овечих снів,
Через тисячу сторінок апокрифів,
Через тисячу весел варварів.
Птаха синьокрилого нетутешнього
Називаю Гомером солоних квітів,
Наче не птах це, а фіалковий сон.
Флорентійські плямисті бажання
Єдинорогами невагомими
Прозорими, наче око сови,  
Прямують левадою присмерків
У краї, де померла зима.
Гніздо змайстрував собі крук
На ймення Корнелій Сулла, 
Бо гадав, що не вишня це,
А зруйнований човен весталок.
Минає ще одна весна масок, 
Розчинився в минулому 
Прозорий квітень одвічної подорожі,
Хотілось вічності квітучих вишень, 
Але на конях прийдешніх снів
Чорніє тавро.