Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

               «У вузькім прямовиснім 
                 урвищі дня…»
                                                  (Пауль Целан)

Пригостив необачно
Трунком, зробленим з крапель дощу
Та пелюсток  мигдалю,
Дивака меланхолій П’єро – 
Сновиду міста кленового листя,
Співрозмовника блідого лилика.
Поділився черствим окрайчиком
З потріпаним сумним опудалом,
Дерев’яне серце якого дірявлене
Навесні сталевим ножем алегорій.
У глибини холодних рік, 
Що течуть на північ від снів,
Я кинув камінь важкий
Своїх зранених спогадів:
Нашкрябав на тому камені
Ієрогліфи – напис 
Про те, що немає мети, 
Є тільки шлях – порожнечами. 
Той камінь проковтнула
Риба-тінь: сіра як дотик,
Що залізним хвостом 
Каламутить непевний Час
Лускою колючою
Торкається вигадок – 
Риба ріки, 
Що тече на північ від серця:
У холодній воді бистрини
Погасили люди мовчання 
Свічку прадавнього болю:
Тепер морок пульсує числами,
Тепер фатум наче сліпе дитя
Шукає навпомацки 
Мармурове пророцтво.