read-books.club » Дитячі книги » Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"

20
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниця Великого Сканера" автора Олександр Юрійович Есаулов. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 46
Перейти на сторінку:
Рикпет.

— Ага, ну цей... Професор... Він, напевно, теж десь біля столиці сідав.

— Радар засік на орбіті об’єкт, — доповів Кадим.

— Зближуйся, — скомандував Рикпет.

Кадим на мить запустив планетарний двигун, додав планетольотові необхідної для зближення швидкості. Вже за півгодини стало зрозуміло, що це точнісінько такий самий планетоліт.

— Перша експедиція! — впевнено сказав Рикпет. — Запитай їх по радіо.

В автоматичному режимі прийшла відповідь: планетоліт порожній.

— Та-а-ак... — протяг Рикпет. — Давайте промацаємо материк. Може, човник відгукнеться. Там же повинен бути радіомаяк, хіба ні?

Човник дійсно відгукнувся. Він був у горах, кілометрів за двадцять від столиці.

— Отам і сідатимемо, — командир тицьнув пальцем у миготливу точку на екрані монітора, — тільки такого нехлюйства ми не допустимо.

— Це ти про що? — поцікавилася Шаната.

— Хіба можна планетоліт залишати без нагляду?

— Тобто? — Кадим відчув у цих словах якийсь підступ.

— На планетольоті обов’язково повинен хтось залишитися.

— Це... як його... а хто?

— Пілот, — вагомо рубонув Рикпет.

— Що? — схопився Кадим. — Як це пілот?! Чому це пілот?! Ледь що — одразу Кадим! Та я... Ти ж розумієш! Без мене ж!.. Краще Дроник нехай! Він же віртуальний, а там вірус!

— Ти тут не льодяники їсти залишаєшся, — спокійно відповів йому Рикпет, — ти прикриваєш наш тил, і ще невідомо, як усе там, унизу, обернеться! Може, тобі всіх нас витягати з планети доведеться, адже ніхто не знає, що там за вірус такий? Може, він і на людей діє, а не тільки на глюків? Залишаєшся ти, й не сперечайся! І службу свою нестимеш бездоганно — від цього, можливо, доля всього Заекрання залежить, зрозумів? Розкудкудахкався тут... А ти в чисту цифру переходити вмієш? Отож! Нам на Ц його хохмочки можуть ой як знадобитися!

Рикпет розійшовся не на жарт, і Кадим вважав за ліпше поступитися.

— На наступному витку відвалюємо. Пілотувати човник буду сам. Шанато, прорахуй курс і час, щоб ми сіли поряд...

— Слухаюся, командире! — пробурмотів ображений Кадим.

— Слухаюся, командире, — відповіла Шаната високим і чистим голосом: Рикпет її здивував. Уперше вона бачила його дуже владним, таким, що не терпить заперечень. Вона зізналася собі, що таким він їй сподобався ще більше. Адже у хвилини прийняття відповідальних рішень командир і має бути суворим і жорстким.

— Без питань, — пробурмотів Дроник, задоволений тим, що його не залишили на планетольоті.

Рикпет із Васлою і Дроником пройшли планетольотом до відсіку, звідки можна було перейти до космічного човника, науковою мовою — посадкового модуля. Утрьох вони взялися перевіряти готовність човника до відльоту. Усе було в повному порядку. За кілька хвилин до них приєдналася Шаната, яка вставила в бортовий комп’ютер флешку й перекачала розрахунок траєкторії посадки, зроблений на бортовому комп’ютері планетольота. До старту човника залишалося півгодини.

— Надягти скафандри, — скомандував Рикпет.

— Це... як його... Навіщо? У них же не того... Незручно!

Шаната рішення командира не коментувала, Васла ще трохи побурчав і теж підкорився. За десять хвилин до старту всі троє сіли в крісла й пристебнулися пасками: на човнику системи штучної гравітації не було й можна було не тільки набити собі ґуль під час польоту, але й накоїти лиха, ненавмисно в що-небудь в’їхавши головою чи ногами.

— Час, — сказала Шаната, — готовність п’ять секунд... чотири... три...

Рикпет поклав пальці на клавіатуру пульта керування.

— Дві... одна... старт!

Човник сіпнувся.

— Це... як його... відчалили...

Рикпет, не відриваючись, дивився на прилади. Програмою було передбачено потрібне для посадки, розумна електроніка все робила сама. Рикпет сказав, що він пілотуватиме човник, але трохи перебільшив свою роль: човником керував бортовий комп’ютер, а Рикпет лише контролював його.

Тим часом човник відірвався від планетольота й завис. Планета, що летіла в чорній безодні космосу, була невимовно гарна. Блакить океану підкреслювалася білими хмарами. Єдиний материк, який займав величезну площу, був схожий на дивовижну рибу, що її голова впиралася в Північний полюс, а ріг, що нагадував хвіст дивовижної риби, — у Південний. Столиця розташовувалася недалеко від гір і темніла плямою на тлі зелених лісів.

Комп’ютер чітко ввів човник в атмосферу. Це був найважливіший момент: незначна помилка могла призвести до того, що човник, мов плаский камінь, який стрибає по воді млинчиком, відскочить від щільних шарів атмосфери, або навпаки, згорить у ній без сліду, як згорають метеорити над Землею темними серпневими ночами. За бортом човника забушував вогненний вихор, далі ввімкнулися двигуни гальмування, й нарешті експедиція підлетіла зовсім близько до поверхні планети Ц. Рикпет узяв керування на себе, перевів човник у пілотований режим і описав широке коло навколо місця посадки: він шукав човника першої експедиції.

— Ось він! — скрикнула Шаната, яка перша побачила сріблястий хрестик, притулений до самого підніжжя гори.

Рикпет повернув штурвал і м’яко посадив машину. Васла кинувся до дверей.

— Куди? Дверей не відчиняти!

— Це... як його... Ти чого?

— Не поспішай, Васло, тобі це не личить. Це Кадим у нас найпоквапливіший. Зараз ми зробимо аналіз атмосфери, а вже потім... Дронику, ти теж поки що не виходь. Краще бути обережним...

— Та що мені зробиться?

— Ти не пам’ятаєш, що казав про небезпеку вірусу твій пан? — обрубав його репліку Рикпет.

Шаната сіла за комп’ютер, і за кілька хвилин на екрані висвітилася інформація про склад атмосфери в порівнянні з земною. Шаната вивчила дані й труснула головою:

— Цілком можна обходитися без скафандрів.

— А цей... як його... вірус? — Васла вже не поспішав, а виявляв свою звичайну ґрунтовність у всьому та обачність.

Рикпет почухав потилицю:

— Не будемо ж ми серед місцевих жителів ходити в скафандрах. Сподіватимемося, що до нас цей вірус не пристане. Він же віртуальний, зрештою!

Зняли скафандри й одразу відчули значну полегкість: все-таки вони були важкі й дуже сковували рухи. Безгучно відчинився люк шлюзу, й Васла разом із командиром увійшли до невеличкого приміщення. Вхідний люк зачинився, і відразу відчинився той, що вів назовні. Першим вистрибнув на поверхню Рикпет. Постояв секунду, потім спробував пройтися, навіть підстрибнув разів зо два: сила тяжіння не відрізнялася від земної.

— Добре! — уперше після посадки усміхнувся він. — Шано, ти мене чуєш?

Шана залишилася на човнику й бачила зараз Рика на екрані монітора.

— Так, командире. Чую добре.

— Васло, стрибай. Ходімо, оглянемо сусіда.

Рик точно

1 ... 3 4 5 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"