Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

шолома й поглянула в напрямку, куди вказував Гіллман. За два

з половиною кілометри загін із чотирьох піхотинців Об’єднаних

Націй тупцював навколо застави, підсвічений велетенським

куполом теплиці, котрий вони охороняли. Її власний загін тепер

охороняв ідентичний майже за всіма параметрами купол.

Чорні плями на шоломі одного з чотирьох піхотинців ООН

нагадували вуха бігля.

— Ага, це Снупі, — підтвердила вона. — Виходив у кожному

патрульному наряді сьогодні. Цікаво, що ж він наробив.

Вартова служба навколо теплиць на Ганімеді означала

забивати голову будь-чим, аби тільки не нудитися. Зокрема

й пліткувати про життя піхотинців на іншому боці.

На іншому боці. Півтора року тому не було жодних боків.

Внутрішні планети були однією великою, дружньою, трохи

розладнаною сім’єю. Потім стався Ерос, а тепер дві надсили

розділяли між собою Сонячну систему — і єдиним супутником, котрим не хотів поступатися жоден бік, був Ганімед. Житниця

Юпітеріанської системи.

Єдиний супутник бодай із якоюсь магнітосферою. Єдине місце, де урожай, вирощуваний під куполом, мав шанс проти суворого

радіаційного поясу Юпітера. При цьому куполи й житла все

одно доводилось екранувати, щоб захистити цивільних від

восьми берів на день, якими Юпітер випалював поверхню

супутника.

Броньований костюм Боббі розробили так, щоби солдати

могли пройти кратером від ядерної бомби за лічені хвилини

після вибуху. Він так само добре перешкоджав Юпітерові

підсмажити марсіянських піхотинців.

За спинами земних патрульних купол сяяв у промені слабкого

сонячного світла, захопленого величезними орбітальними

дзеркалами. Навіть із дзеркалами більшість земних рослин

загинула б, спрагла до сонця. Тільки суттєво модифіковані

сорти, які штампували науковці з Ганімеда, мали надію вижити

у тій цівочці світла, якою їх годували дзеркала.

— Скоро вже захід, — сказала Боббі, не припиняючи

спостерігати за земними піхотинцями довкола їхньої маленької

застави. Вони, без сумніву, також стежили за нею. Крім Снупі, вона помітила ще одного, котрого вони прозвали Куций, — він

або вона зростом не вище метра з чвертю. Цікаво, як вони

називали Боббі? Певно, Червоний Гігант. Її костюм і досі носив

червоний марсіянський камуфляж. Вона пробула на Ганімеді не

так довго, щоб замінити його на строкатий сіро-білий.

Упродовж п’яти хвилин одне за одним згаснули орбітальні

дзеркала — Ганімед кілька годин пролітатиме за Юпітером.

Сяйво від теплиці за її спиною змінилося на люмінесцентний

синій, коли ввімкнулося штучне світло. Хоча загальний рівень

освітлення не надто знизився, тіні тепер падали дивно і ледь

помітно. Сонце — яке тут було навіть не диском, а тільки

найяскравішою зорею — спалахнуло, ховаючись за лімб

Юпітера, на мить підсвітивши тьмяні кільця довкола планети.

— Вони заходять назад, — повідомив капрал Тревіс. — Снуп

замикає колону. Бідолаха. Може, теж підемо?

Боббі оглянула безбарвний брудний сніг Ганімеда. Навіть

у своєму навороченому костюмі вона відчувала прохолоду супутника.

— Ні.

Її загін побуркотів, але підкорився, повільно човгаючи за нею

в низькому тяжінні навколо купола. Крім Гіллмана і Тревіса, саме на це патрулювання з нею вийшов салага на ім’я Ґураб.

Попри те, що піхотинцем Ґураб пробув щонайдовше півтори

хвилини, він уже буркотів на своєму акценті Долини Маринера

не тихіше, ніж двоє інших.

Їй не було за що їх засуджувати. Вони виконували безглузді

завдання.

Видимість

діяльності,

аби

чимось

зайняти

марсіянських солдатів на Ганімеді. Якби Земля вирішила, що

Ганімед потрібен тільки їй, четверо космопіхів на патрулі

довкола купола теплиці їх не спинили б. На орбіті напружено

витріщались один на одного десятки земних і марсіянських

воєнних кораблів — якби розпочалася війна, то сухопутні щури

дізнались би про неї тільки з бомбардування поверхні.

Ліворуч від неї купол підіймався майже на пів кілометра: трикутні скляні панелі розділені блискучими розкосами мідного

кольору. Ціла будівля — масивна клітка Фарадея. Боббі жодного

разу не