Читати книгу - "Прокляття ЛІлІт, Arachne "

Ліліт гортала сторінку за сторінкою, доки не знайшла те, що шукала: Ритуал Воскресіння. Її серце завмерло. Це заклинання було небезпечним, смертельним навіть для досвідчених магів та чаклунів, але воно могло повернути Тобі у світ живих.

Однак потрібно було щось більше, ніж просто знання слів і жестів. Знадобиться Жертва. І не просто будь-яка — треба було пожертвувати тим, що для тебе найдорожче на світі.

"Лілі, ти не повинна цього робити", - почувся знайомий голос. Ліліт різко обернулася і побачила собі примарний силует старого духу. То справді був Оріон — стародавній дух, сторож бібліотеки. Він дивився на Ліліт зі смутком в очах.

"Я зроблю це заради Тобі", - стиснула зуби Ліліт, її очі метали іскри.

"Ти не розумієш ... Ти ризикуєш втратити не тільки його, але і себе", - Оріон зробив крок ближче, його фігура мерехтіла і тремтіла. - "Воскресіння душі - це випробування для тебе самої. Ти або станеш монстром, або ..."

"Або що?" — перебила його Ліліт, з викликом дивлячись на старий дух.

Оріон зітхнув, його очі затуманились. "Або зникнеш. Але якщо ти зважишся... я допоможу тобі."

Обряд мав пройти в Залі Дзеркала Долі — стародавньому місці, захованому глибоко під землею, куди не проникав жоден промінь світла. Там, серед відбитків, душі могли побачити своє справжнє обличчя, а магія ставала непередбачуваною.

Ліліт та Оріон стояли перед масивним дзеркалом, поверхня якого переливалася всіма кольорами веселки. На підлозі було намальовано магічне коло, заповнене символами та письменами, що мерехтіли тьмяним світлом.

Тобі стояв біля краю кола, дивлячись на Ліліт з тривогою. Він розумів, що зараз станеться щось страшне та незворотне, але не міг зупинити її.

"Ти впевнена?" - прошепотів він. - "Ти можеш втратити все."

Ліліт кивнула. "Ти важливий для мене. І я зроблю все, щоб ми залишилися разом."

Вона почала читати заклинання, її голос наповнював зал, магічні символи спалахнули яскравим світлом, а дзеркало затремтіло, ніби ось-ось вибухне. Але раптом сталося щось дивне: із дзеркала з'явилася чорна рука, яка схопила Ліліт за зап'ястя.

"Що це?!" - Закричав Тобі, кинувшись до неї, але був відкинутий невидимою силою.

"Це ... сутність дзеркала", - прохрипів Оріон, його постать почала розчинятися в повітрі. - "Вона намагається... поглинути її..."

Ліліт закричала від болю, її тіло почало мерехтіти, ніби ставало прозорим. Вона відчувала, як її тягне в дзеркало, як воно забирає її сутність, але вона не відпускала руку Тобі, який тепер теж почав зникати разом із нею. І в цей момент Ліліт зрозуміла, в чому полягала жертва: вона мала пожертвувати своєю дружбою. Тільки-но відпустивши Тобі, вона могла залишитися собою.

***

Коли Ліліт і Тобі почали зникати, а чорна рука дзеркала міцніше стиснула її зап'ястя, раптом все довкола застигло. Час сповільнився, простір спотворився, і Дзеркало Долі, яке щойно поглинало їх, наче застигло в просторі. Їхні постаті, вже напівпрозорі, опинилися у підвішеному стані між світом живих та світом духів.

У тиші, що настала, пролунав тихий, чарівний голос, ніби він йшов із самих глибин темних печер:

"Не поспішай, Ліліте. Ти занадто сильна, щоб зникнути так просто... і надто важлива, щоби втратити свою силу заради одного духу."

Ліліт різко підвела голову. Голос звучав прямо в її свідомості, він був владний і водночас привабливий. Але найдивніше — Ліліт відчувала в ньому щось рідне, начебто цей голос був частиною її самої.

"Хто ти?" — видихнула вона, борючись із болем і намагаючись утримати свідомість. - "Що тобі потрібно?"

Тіні навколо дзеркала почали збиратися в одну точку, утворюючи силует жінки. Її обличчя було приховано капюшоном, а очі мерехтіли темним вогнем. Навколо неї колихалися димчасті хмари темряви, від яких виходила сильна аура стародавньої сили.

"Я - твоя справжня сутність, Ліліт. Та, хто зберігає твою силу і живить твою магію. Ти - не просто демон, ти - обрана." — Голос сутності звучав впевнено й владно, ніби кожна фраза, яку вона виголосила, була істиною. - "І я не дозволю тобі так просто зникнути заради безтілесного духу."

Ліліт спохмурніла, її погляд був сповнений нерозуміння і тривоги. "Я не збираюся тебе слухати! Тобі важливий для мене, і я знайду спосіб врятувати його, навіть якщо це коштуватиме мені життя!"

Сутність засміялася, її сміх віддавався луною в стінах Дзеркала Долі, заповнюючи простір похмурою мелодією. "Ти така наївна, Ліліт. Але це робить тебе особливою. Адже саме завдяки цій наївності ти можеш змінювати реальність. Але хіба тобі не хочеться... більшого?"

Ліліт крізь біль подивилася на Тобі, який безпорадно спостерігав за тим, що відбувається, не в силах втрутитися. У його очах читалася благання і страх. Він нічого не чув і не бачив цієї сутності, яка спілкувалася лише з Лілітом. Для нього це ще був кошмар, з якого він хотів її вирвати.

"Що ти маєш на увазі?" — спитала Ліліт, не в змозі ігнорувати шепіт сутності, хоча в собі відчувала суперечність.

Силует сутності наблизився до Ліліт, майже торкаючись її прозорого обличчя. Її темні очі вп'ялися в зелені очі Ліліт, і вона прошепотіла:

"Ти хочеш зберегти Тобі і залишитись разом? Хочеш, щоб ваша дружба тривала вічно? Хочеш, щоб він не зникав і щоб ти не стала монстром у спробах врятувати його?"

Ліліт кивнула, відчуваючи, як її серце стискається від страху та надії. Адже це те, чого вона хотіла з самого початку.

"Тоді тобі потрібно лише одне... - Сутність зробила паузу, ніби даючи Ліліт час усвідомити її слова. - Перетвори його на демона. Нехай він стане частиною твоєї сили. Тоді ні старійшини, ні Дзеркало Долі не зможуть вас розлучити."

Слова сутності луною пролунали в голові Ліліт. Перетворити Тобі на демона? Вона, звичайно, чула про такі речі, але це було щось заборонене навіть серед демонів. Пожвавити духу, вселити в нього демонічну силу, дарувати йому нове тіло і нову сутність... Це означало, що Тобі вже не буде тим духом, якого вона знала. Він стане іншою істотою. Але вони зможуть бути разом. Завжди.