Читати книгу - "Мій бос — ідіот, Томас Еріксон"

Знаєте, це було двадцять п’ять років тому, і мені все ще важко про це згадувати. Нещодавно, коли я стояв перед світлофором і збирався перейти вулицю, побачив жінку, начальником якої я тоді був. Інстинктивно я сховався за стовпом. Я не пишаюся цим, мені це соромно визнавати, але я стидаюся того, що був для неї таким поганим начальником.

Я не міг подивитися їй в очі, хоча відтоді пройшла половина мого життя.

Мотивація та впевненість — це ще не все

Я був сповнений сил і запалу, але не знав, як організувати свій робочий день. Жодної структури, жодного планування, я був безграмотним і взагалі втратив здоровий глузд — усе тоді було справжнісіньким безладом. Насправді я просто бігав туди-сюди й жбурляв убік усе, що стояло мені на заваді. Через кілька років роботи в галузі я вже орієнтувався, що та як працює, тому міг взяти на себе частину клієнтів. Ідеально — чому б і ні! Тож я і взяв собі кілька клієнтів. Це ж було цілком нормально, за винятком того, що мене брали на роботу для чогось іншого.

На новому робочому місці також були якісь містичні неписані правила, якими можна було заповнити товстезний зошит. Проте про них я не знав.

Добре пригадую одне запитання, з яким до мене звернулися працівники в перший тиждень: «Що ми робимо з обідньою перервою?» Я взагалі не міг второпати, про що йдеться. «Їжте, коли зголоднієте». Однак ми не могли всі водночас піти на обід — це було неможливим. (Я працював тоді у великому відділенні банку, в той час люди активно відвідували такі місця.) Зрештою, я думаю, мої працівники мусили б розв’язати цю проблему без моєї участі. Тоді моя реакція була: «розберіться з цим».

Це була моя стандартна відповідь на проблемні запитання — «Розберіться з цим».

Клієнт горлопанить біля столу працівника. «Розберіться з цим».

Грошей у касі немає. «Розберіться з цим».

Улла сьогодні взяла вихідний, а Мар’я хворіє, в нас нікого немає, хто залишився б тут в обід. «Розберіться з цим».

Одна жінка так нервувала на роботі, що живіть у неї болів майже щодня. Стрес її переслідував. Якось вона показала мені свій робочий розклад — він був катастрофічний. Її план дня — це картина відчаю. Черга клієнтів вишикувалася за її столом із восьмої ранку й до п’ятої вечора. Навіть обідні перерви були зарезервовані для клієнтів. Вона не мала часу збігати до туалету. Людина фізично не можете працювати так. Я пам’ятаю, як дивився на її графік і просто казав: «Ой лишенько».

Через деякий час я все ж збагнув, що вона просила в мене допомоги, але мені болісно згадувати свою реакцію: «Розберіться з цим». Інших відповідей у мене не було. Як я міг знати, що робити, якщо навіть не розумів, як така ситуація могла скластися.

«Треба просто докласти більше зусиль».

Не таку пораду хоче почути людина, що задихається на роботі.

Це була моя стандартна відповідь на початку дев’яностих. У ті часи популярним було гасло: «не приходь із проблемою — приходь із рішенням». Я взяв його близько до серця. Звісно, в цій приказці є щось, бо, вочевидь, неможна зосереджуватися тільки на проблемах, але багато чого залежить від того, у який спосіб ми даємо такі сміливі поради.

З доречністю і вчасністю порад у мене все було вкрай погано.

Звісно ж, іноді колеги приходили до мене, маючи готові рішення. Вони хотіли знати мою думку про це, а я навіть гадки не мав і знати не знав, що — краще, що — гірше. Тож регулярно бурмотів: «розберіться з цим». Пам’ятаю, як мої підлеглі витріщалися на мене.

Я був зайнятий іншим, мав інші пріоритети: щойно одружився й очікував на первістка. Якщо чесно, мої думки оберталися навколо чогось зовсім іншого. Звичайно, я зрозумів, що мав проблему, але був молодим і вважав себе розумним. Поступово, з часом це переконання пройшло.

В результаті я пішов на курс навчання для керівників і там дізнався про все можливе, що стосується роботи на цій посаді. Найбільше мене вразив викладач, але не знаю, чого я навчився за цей курс. Чесно кажучи, сьогодні я не дуже й пам’ятаю, про що насправді був той тренінг.

До свого начальника за порадами я звертався зрідка, наче це було жахливою поразкою, тому в роботі мені ніхто не допомагав. Крім того, він часто був відсутній на робочому місці, тож я мав чудове виправдання. В мене не було до кого йти!

Зрештою цей картковий будиночок обвалився. Персонал не бунтував відкрито, але скаржилися на мене — вони заявляли, що я не розумію їхньої ситуації. Я думаю, що я їм все ж подобався, але вони були невдоволені тим, як я керував офісом.

Я не критикую їх за це, бо вони мали рацію.

Повне фіаско

Час спливав, а ситуація кращою не ставала. Навпаки, вона ставала безнадійною. Я не міг спати ночами, бо вперше у своєму професійному житті скидалося на те, що я не впораюся із завданням. Я прямував до своєї першої справжньої поразки, а до цього я був геть не готовим. Ніхто не попередив мене, що щось могло в принципі піти не так. Після майже року на цій посаді я зрозумів, що гру закінчено.

Я пішов до начальника свого начальника й попросив звільнити мене з моєї посади. Пам’ятаю, як він здивовано дивився на мене. Раніше до нього ніхто не приходив із таким проханням. Закінчивши свою роботу в офісі, я не отримав жодних подарунків від своїх колег. Ба більше, вони навіть не могли мотивувати себе зібратися й хоч якось на словах подякувати мені. Мій внутрішній інстинкт був досить добре розвиненим, тож я зрозумів суть їхнього посилання. Я радий, що мені не довелося слухати розмов, які вони, мабуть, вели на цю тему.

Пригадую, що я подарував їм квітку в горщику й сказав, що вони навчили мене набагато більшого, ніж я навчив їх. Цього ніхто з них не заперечував. Вони щось бурмотіли, й один зі працівників сказав, що принаймні наприкінці стало трохи краще.

Це було неприємно.

Чого з усього цього я навчився?

Бути начальником — це до біса важко. Справа не тільки в енергійному запалі. Люди не стають чемпіонами світу тільки тому, що я перебуваю з ними в одній кімнаті. Так, я весь час чую це, але нагадаю вам: мені було двадцять чотири роки і я був готовий врятувати світ.

Однак я також зрозумів, що навіть начальник повинен навчитися просити про допомогу. Якщо ви не знаєте, що робити, — це не є ознакою слабкості.

Проте насамперед я почав розуміти, — і я над цим працюю, — що керувати командою — це ремесло. Це — робота, одна з багатьох тих, які мають свої завдання. Ви повинні навчитися всього із самих основ, тому що впливаєте на інших людей, які з вами працюють.

Вплив начальника на стан речей і перебіг справ є більшим, ніж у пересічних працівників. Він має більше повноважень і, відповідно, тим самим — більше відповідальності.

Зауважте — це не означає, що мені не потрібно вимагати відповідальності від своїх підлеглих.