read-books.club » Фентезі » Страх мудреця, Патрік Ротфусс 📚 - Українською

Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

74
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Страх мудреця" автора Патрік Ротфусс. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 317
Перейти на сторінку:
class="p">Найзеленіші й найтвердіші опинилися в бочках у льоху. Лагідні руки шинкаря обережно розклали їх і обклали тирсою, перш ніж прибити на місце кришки. Ближчі до остаточної стиглості опинилися в коморі, а тим, що були прим’яті чи мали якісь брунатні плями, світило хіба що стати сидром, бути розрізаними на четвертинки й закинутими у велику бляшану балію.

Сортуючи й укладаючи яблука, рудоволосий чоловік ви­давався вдоволеним. Однак, придивившись уважніше, можна було помітити: хоча руки в нього заклопотані, погляд став відстороненим. А на його обличчі, хоч воно й видавалося зосе­редженим і навіть приємним, не було видно радості. Під час роботи він не мугикав і не насвистував. Не співав.

Відсортувавши останні яблука, шинкар проніс металеву балію через усю кухню й виніс через чорний хід. Стояв прохолодний осінній ранок, а позаду шинку ріс невеличкий усамітнений садок, прикритий деревами. Коут вивалив розрізані яблука в дерев’яний яблучний прес і прикрутив вершечок так, щоб він рухався туго.

Коут закасав довгі рукави сорочки вище ліктів, а тоді взявся довгими граційними руками за ручки преса й потягнув. Прес крутнувся донизу, яблука спершу стиснулись, а тоді розчавились. Крутнути й узятися знову. Крутнути й узятися знову.

Якби хтось міг це побачити, то зауважив би, що його руки не були млявими руками шинкаря. Коли він тягнув за дерев’яні ручки, у нього виступали м’язи на передпліччях, тугі, наче скруче­ні мотузки. Його шкіра була помережана старими шрамами. Більшість із них були бліді й тонкі, як тріщини в зимовому льоду. Інші ж були червоні та яскраві, виділялися на тлі світлої шкіри.

Руки шинкаря бралися й тягнули, бралися й тягнули. Чути було лише ритмічне скрипіння дерева й повільне крапання сидру, що тік у відро внизу. Звуки були ритмічні, але не музичні, а шинкареві очі були відсторонені й безрадісні. Їхня зелень була така бліда, що вони мало не здавалися сірими.

Розділ другий. Гостролист

Хроніст спустився зі сходів і ввійшов до загальної зали «Путь-каменя», тримаючи на плечі свою пласку шкіряну сумку. Зупинившись на порозі, придивився до рудоволосого шинкаря, що напружено схилився над чимось на шинквасі.

Увійшовши до зали, Хроніст прокашлявся.

— Перепрошую, що так проспав, — сказав він. — Насправді… — побачивши, що стоїть на шинквасі, він затих. — Ви печете пиріг?

Коут відірвав погляд від краю кірки пирога, на якій саме робив пальцями хвильки.

— Пироги, — виправив він із наголосом на множині. — Так. А що?

Хроніст відкрив рота, а тоді так само стулив. Його погляд переметнувся до меча, що висів за шинквасом, сірий і мовчазний, а відтак назад, до рудоволосого чоловіка, який обережно стискав кірку біля краю дека.

— Які пироги?

— Яблучні, — Коут випрямився і тричі обережно надрізав кірку, що вкривала пиріг. — Ви знаєте, як це складно — спекти добрий пиріг?

— Правду кажучи, ні, — зізнався Хроніст, а тоді нервово роззирнувся. — Де ваш помічник?

— Про це може здогадуватися хіба що сам Бог, — відповів шинкар. — Це доволі складно. Ну, пекти пироги. Із першого погляду так не скажеш, але цей процес багато вимагає. Хліб — це просто. Суп — це просто. Пудинг — це просто. А пиріг — це складно. Цього ніколи не усвідомлюєш, доки не спробуєш ­самотужки.

Хроніст неуважно кивнув на знак згоди, схоже, не розуміючи, чого ще від нього можуть очікувати. Скинув із плеча сумку й поклав її на стіл неподалік.

Коут витер руки об фартух.

— Знаєте м’якоть, яка зостається, коли яблука чавлять на сидр?

— Тобто вичавки?

— Вичавки, — промовив Коут із великим полегшенням. — Ось як це називається. Що з ними роблять люди, одержавши сік?

— Із виноградних вичавків може вийти слабеньке вино, — сказав Хроніст. — Або олія, якщо їх багато. Проте від яблучних вичавків майже жодної користі. З них можна зробити добриво або мульчу, але не бозна-які добрі. Здебільшого люди згодовують їх худобі.

Коут кивнув із задумливим виглядом.

— От і мені не здавалося, ніби їх просто викидають. Тут усе так чи інакше використовують. Вичавки, — промовив він так, ніби смакував це слово. — Це бентежило мене вже два роки.

Хроніст явно спантеличився.

— Це вам міг би сказати хто завгодно в містечку.

Шинкар насупився.

— Якщо це знають усі, я не можу дозволити собі такі запитання, — пояснив він.

Грюкнули, зачинившись, двері, а тоді пролунав радісний, вільний свист. Із кухні вийшов Баст із оберемком колючих гілок гостролисту, загорнутим у біле простирадло.

Коут похмуро кивнув і потер руками.

— Прекрасно. Отже, як нам… — він примружив очі. — Це що, мої гарні простирадла?

Баст опустив погляд на оберемок.

— Ну, Реші, — поволі проказав він, — це питання дискусійне. Ви маєте негарні простирадла?

В очах шинкаря на мить спалахнув гнів, а тоді він зітхнув.

— Гадаю, це не має значення, — він простягнув руку й висмикнув з оберемка одну довгу гілку. — А що нам, власне, з цим робити?

Баст знизав плечима.

— Я й сам гадки не маю, Реші. Знаю, що колись сіти їздили у вінках із гостролисту полювати на шкурострибів…

— Ми не можемо розгулювати у вінках із гостролисту, — зневажливо відказав Коут. — Що люди скажуть?

— Мені байдуже, що думають місцеві трудяги, — пробурмотів Баст, уже сплітаючи кілька довгих гнучких гілок. — Коли в тіло проникає шкуростриб, людина стає наче лялька. Її можуть змусити відкусити собі язика, — він підніс наполовину сплетене кільце до голови, перевіряючи, як воно сяде. Наморщив носа. — Колеться.

— У тих оповідках, які я чув, — зауважив Коут, — гостролист також не дає їм вийти з тіла.

— А не можна просто носити щось залізне? — спитав Хроніст. Парочка за шинквасом із цікавістю поглянула на нього, наче вже й забула, що він поряд. — Ну, тобто, якщо це один із фейриків…

— Не вживайте слова «фейрик», — несхвально промовив Баст. — Це звучить по-дитячому. Це створіння з Фею. Фейрі, якщо хочете.

Хроніст повагався якусь мить, а тоді продовжив:

— Якби ця істота проникла в тіло людини, яка носить щось залізне, то хіба воно їй не нашкодило б? Хіба істота не просто вистрибнула б назад?

— Шкуростриби можуть змусити. Людину. Відкусити. Собі. Язика, — повторив Баст так, ніби розмовляв з особливо дурною дитиною. — Опинившись у людині, вони спонукають її видряпати собі око так само легко, як зірвати маргаритку. Чому ви думаєте, ніби вони не можуть зняти браслет або перстень? — Баст похитав головою й опустив погляд на чергову яскраво-зелену гілку гостролисту, яку вплітав у своє кільце. — А ще я ні за які гроші не надягну на себе щось залізне.

— Якщо вони можуть вискакувати з тіл, — мовив Хроніст, — то чому він просто не покинув тіло того чоловіка вчора? Чому не заскочив у когось із нас?

Запала довга тиша, а тоді до Баста дійшло, що інші двоє чоловіків дивляться на нього.

— Ви мене питаєте? — він вражено розсміявся. — Гадки не маю. Анпауен. Останніх шкурострибів було знищено сотні років тому. Задовго до мого народження. Я лише чув перекази.

— Тоді звідки нам

1 ... 3 4 5 ... 317
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"