Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

Як по команді, з'явився товстий бакалавр, у свіжому дублеті, з новим кризом і, перш за все, відремонтованим черевиком. Він стояв перед професором "Імператором" з виразом каяттям на обличчі, мов школяр, який зробив щось погане. Катаріна вже зрозуміла, що статус Ейве в університеті набагато нижчий, ніж можна було б припустити з його зарозумілої манери, але цього разу вона не відчувала до нього жодної симпатії.

– Пане Ейве! – побачивши його, погрозливо буркнув професор. – Чи правда, що пані Катаріна, яка тут присутня, не була поінформована про стипендію статхаудера?

Ейве докірливо подивився на дівчину і опустив погляд у підлогу.

– Магістр Ельзевір не хотів розголошувати зайвого... – видавив він. – Ми сказали графу Даніелю...

– І ви справді думали, що можете тягнути когось за шістсот кілометрів, не кажучи йому, навіщо і куди він насправді їде! Це кричуща некомпетентність, Ейве. І повна відсутність емпатії! Твоя зарозумілість і прагнення довести свою важливість коштували нобель мейшє багато неприємних хвилин. Забирайся геть з моїх очей.

Ейве вклонився і побіг геть. Схвильований професор погладив себе по підборіддю, кинув погрозливий погляд собі за спину і повернув погляд до Катаріни.

– Ви сказали, що для цих... ефектів потрібні реагенти, так? Наскільки я розумію, певні предмети? Але мені не потрібні реагенти...

– Але що вам потрібно, пані, так це використовувати ефект свідомо. Досі це були спонтанні, неконтрольовані прояви. Зараз ми навчимо вас робити це за власним бажанням.

І навчили – Катаріна натхненно посміхнулася і почала накидати випадкові ефекти на випадкові предмети. Вона ходила по майстерні, і в повітря під її арамейськими командами злітали уламки обладнання, фрагменти одягу, непотрібні реагенти і клаптики паперу, спалахували, згиналися, збільшувалися, тріскалися і розчинялися. Наробивши безлад, вона перевірила, чи зачинені двері, а потім зосередилася. Без найменшого звуку вона жбурнула пучок гусячого пір'я через усю кімнату.

Дівчина швидко зрозуміла, що має величезну перевагу над академіками – те, що давалося їм з великими труднощами, ціною довгих експериментів, медитацій і жертв, для неї було як дихання. Вивчивши основи етеромантії і протягом багатьох годин допомагаючи професору "Імператорові" у відкритті нових ефектів і вдосконаленні існуючих, вона почала експериментувати сама.

У неї було кілька таємниць. Симпатія, яку Катаріна відчувала до свого наставника, не змінювала того факту, що під час своїх подорожей Німеччиною вона навчилася ставитися абсолютно до всіх як до потенційних ворогів. Вона нікому не зізнавалася, що навчилася користуватися етеромантією без арамейських виразів. Графиня працювала, поки що безуспішно, над тим, щоб використовувати її і без реагентів. Зрештою, вона робила це раніше, несвідомо, і їй було начхати на теорію, яка категорично забороняла подібні експерименти. Вона знала, що це можливо, хоча вчені наполягали, що це зовсім не так.

Катаріна повернулася до кімнати,що знаходилася з боку двору і яку в думках називала читальнею, де знову сіла перед книгою. Дівчина зітхнула. Прочитавши два речення, вона роздратовано кинула книгу на підлогу – цього разу нормально, руками – і знову підійшла до вікна. Катаріна з нетерпінням чекала на Бланшфлер. Вона дуже страждала від самотності. Присутність Катаріни в університеті стала нестерпною сенсацією – жінкам не дозволялося навчатися, а небажання викладачів говорити про те, чим вони займаються, породило сотні чуток про неї. Навіть зараз вона бачила, як студенти, перетинаючи канал між лекціями анатомії та богослов'я, з цікавістю заглядають у її заборонені і тим притягуючи вікна. Сама вона не мала жодного контакту з іншими студентами, її лекції відбувалися таємно в кабінетах професорів.

Коли Бланшфлер нарешті з'явилася, був пізній вечір, і Катаріна дрімала над книжкою, до якої вона повернулася лише завдяки залізній волі. Захоплена, почервоніла від листопадового холоду, фрейліна влетіла в кімнату мов буря, по дорозі скинувши з себе ненависні їй шубку і чепчик. Її світле волосся розсипалося на всі боки, і дівчина кинулася до каміна, в якому служниця встигла раніше розпалити вогонь.

– Але ж холодно, бррр! Катрін, прекрасна, божественна, ти навіть уявити собі не можеш! У ван Ренсселаерів я зустріла того морського офіцера, який хотів зі мною одружитися, пам'ятаєш, Тіссена, пам'ятаєш? І він знову зробив мені пропозицію, але цього разу при людях, а я відмовилася! Він почав мене нудно умовляти, а хтось посміявся з нього, тож він викликав того когось на дуель, і Ренсселаер вигнав їх з дому, але вони одразу ж повернулися, і зчинився страшенний скандал... А пані Лейстер, художницю, прийняли в гільдію в Гарлемі! Тепер вона майстриня у художників! Вона обіцяла намалювати мій портрет, але я сказала, що хотіла б разом з тобою, і виявилося, що вона може малювати тільки по одній за раз, але вона також сказала, що може намалювати дві картини. Ну, але повертаючись до цієї нагоди, я маю на увазі прийняття в гільдію, в Гарлемі буде банкет, але мене не запросили, бо той Хальс все ще дується на мене.....

Катаріна терпляче чекала. Вона чудово розуміла, що Бланшфлер має дещо порушені пріоритети. Вона не була дурепою, навпаки, дівчина вирізнялася блискучим інтелектом. Просто їй спочатку треба було розповісти про те, що було важливим для неї, щоб потім перейти до того, що було важливим для її подруги. Тож Катаріна із співчутливим інтересом слухала плітки, більш чи менш бетактні, іноді еротичні чи непристойні, іноді просто нудні. Вона так любила Бланшфлер, що з її боку це була невелика жертва.

– ...так що, – закінчила Бланшфлер. – А в Німеччині без змін.

– А як там з Ковпаком?

– Як стояв, так і стоїть. O! Але у мене є новина з війни.

– З якої?

– З голландської! Кажуть, що ескадра капітана Тромпа вщент розбила якийсь іспанський флот біля берегів Галісії і повертається в порт на зиму.

Це не здивувало Катаріну. Подібних повідомлень вона очікувала. Сама допомагала професору Шревеліусу зламати хитромудрий іспанський етеромантійний щит, який не давав голландським офіцерам обстрілювати галеони Габсбургів вогнем, згущеним повітрям з твердістю заліза і зустрічними вітрами. Їй не дуже подобалося, що її винаходи використовують у військових цілях, але після довгих суперечок з "Імператором" вона змирилася з цим. Відтепер, якщо вона виявляла щось небезпечне, то тримала це при собі.

– Але ж найкращу новину я залишила наостанок! – радісно вигукнула Бланшфлер.

– І що ж? Що це за новина?

– Не скажу, – дівчина скорчила