Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

– Стипендію? Великого статхаудера? – приголомшено повторила Катаріна.

l’Empereur схвильовано підхопився з крісла.

– Так панянка і справді нічого про це не знає?!

Катаріна насилу стрималася, щоб не запитати, невже вона виглядає так, ніби знає. Натомість вона мовчки похитала головою. Алхімік схопив дзвоник і покликав помічника. Він попросив якнайшвидше знайти Ейве. Потім ще мить покрутився, театрально демонструючи своє обурення, і сів у своє крісло.

– У такому разі я мушу щиро вибачитися перед вами. Це була неприпустима некомпетентність з боку представників університету, які не змогли чітко представити ситуацію. Дозвольте мені почати спочатку... Ви впевнені, що не хочете випити води? – Хазяїн кабінету зручніше вмостився в кріслі і зробив великий ковток з чашки. – Так от, десь у грудні минулого року один німецький паперомарака зі Швабії, такий собі Міхаель Зіге, що приїхав до Нідерландів, рятуючись від війни, вкрай підозріла особа, яка зараз перебуває в оранському арешті, розповів неймовірну історію. За його словами, в замку Обертальфінген у Німеччині мешкала молода жінка, яку мало не звинуватили у відьомстві на підставі магічного дійства, яке вона здійснила. В описі цього акту, тобто вбив... – він прикусив язика, – руйнування будинку, ми впізнали елементи, досить характерні для етеромантичних ефектів. А що таке етеромантія, як не...?

Катаріна похитала головою.

– Ну, якщо найпростіше, то етеромантія – це розділ алхімії, який займається зміною структури етеру. До певного моменту ми думали, що етер, речовина, яка заповнює простір між зірками, існує лише в космосі. Однак виявилося, що він також міститься в об'єктах нашого світу, і що люди частково здатні ним управляти. Саме ця здатність називається етеромантією. Вона має досить добре описану механіку, хоча сам механізм залишається не до кінця зрозумілим для нас....

– Тобто? Не могли б ви пояснити чіткіше? – нахабно перебила алхіміка Катаріна. Цього разу вона відчайдушно хотіла дізнатися все.

– Ми знаємо, як це відбувається, але не знаємо, чому. Повертаючись до історії, – продовжив професор, побачивши, що дівчина киває на знак розуміння, – ми вже чули про людей, подібних до тієї дівчини, тобто тих, у кого проявлялися етерні таланти. Зазвичай, однак, це були діти... бо вони завжди були дітьми... помирали дуже швидко, максимум у віці семи років, а потім перестали з'являтися взагалі. Оскільки це вкрай рідкісне явище, як тільки ми почули про випадок, в якому ви, безсумнівно, впізнали свій власний досвід, ми вирішили діяти. Ми попросили ректора Тисіуса дозволити вам навчатися на нашому факультеті. Ви не можете собі уявити, який зчинився скандал! Рада деканів засідала півтора десятка годин. Ми ні за які скарби не могли пояснити іншим, що нічого не порадимо зі статтю йонге мейшє.....

– Як мило з вашого боку, – пробурмотіла собі під ніс Катаріна.

– ...Але, на щастя, ми врешті-решт прорвалися, – продовжував незворушний l'Empereur. – Хоча довелося погодитися, що це прецедент. Потім ми шукали покровителя для дівчини, і виявилося, що сам стадтхаудер, Фрідріх Генріх Оранський, погодився профінансувати подорож і стипендію для вас! Тож ми найняли ескорт і відправили двох науковців до Тальфінгена. Гадаю, решту історії ви знаєте.

– Так, розумію. Але чому я? Невже в Німеччині так мало дівчат, що треба було тягнути сюди одну, яка живе на іншому кінці країни? Чи не простіше було пошукати в Клеве чи Берзі?

– Йонге мейшє особливо талановита, – терпляче пояснив професор. – Етерне мистецтво не для всіх; як і будь-яке мистецтво, воно вимагає певного таланту. І так, наприклад, я досить добре володію ефектами, багато моїх помічників, натомість, не можуть зробити навіть найпростішого. На жаль, процес відбору здібних надзвичайно виснажливий, ми ніяк не можемо їх виявити, потрібні довгі тести....

– Монахи можуть, – раптом осяяло Катаріну.

– Не зрозумів?

– Монахи. Домініканці. Туман! Міліус робив те ж саме. Цей туман... виявляє людей, які вміють чарувати... – пояснювала дівчина ніби сама собі.

– Ах, ну так, йонге мейшє на власне нещастя зіткнулася з іншими особами, що цікавляться цією сферою, це я знаю з розповіді бакалавра, який, до речі, мав би вже прийти сюди, я визвав його десять хвилин тому, – нагадав він собі і сердито наморщив лоба. – Однак я гарантую, що Лейден тут ні до чого. Так, домініканці відкрили секрет виявлення обдарованих, і ми наполегливо працюємо над його розгадкою, але поки що нам це не вдається. Я мав нагоду мимохідь познайомитися з Міліусом під час відвідин університету в Йєні, але більше нічого про нього не знаю.

– Гаразд. Але ж, зрештою, все це чари...

– Ні. – Професор категорично похитав головою. – Чари – це щось зовсім інше. Чарування, чаклунство передбачає виклик нечистої сили на допомогу тому, хто викликає, з цим погоджуються всі, навіть католики. Етероманти цього не роблять. Це цілком наукова галузь, на що вказує її повторюваність і часткова можливість фальсифікацій... З перспективи спасіння це не має ніякого значення, тим більше, що ми всі вже є осудженими в будь-якому випадку... Хоча ж пані, напевно, лютеранка? Так чи інакше, будьте певні, ваша душа знаходиться в цілковитій безпеці. Хіба що у шведських статтях є тривожна думка про те, що ефекти... вони називають їх піснями або малефіками, а католики – прецизіями... можуть вплинути на чистоту душі. Однак, на це немає жодних вказівок. Зрештою, ключ до етеромантії – арамейська мова, мова Христа.

– Що ви маєте на увазі?

– Як я вже згадував, механіка етеромантії досить добре вивчена. Для того, щоб скористатися ефектом, потрібно вимовити слово арамейською, і ваше тіло повинно вступити в контакт з реагентом. Це поєднання, з додаванням концентрації уваги і волі, що спрямовує дію, викликає певні явища. Так, наприклад, для найпростішого запалювального ефекту, яким, напевно, володіють всі етероманти в Європі, потрібно арамейське слово навр, що означає "полум'я", і шматочок паперу. Погляньте! – Він продемонстрував, запаливши непотрібну у світлому приміщенні свічку за допомогою клаптика паперу, відірваного з промокашки.

Для Катаріни все почало складатися в єдине ціле. Всі безглузді жести, махання, бурчання домініканця і Міліуса раптом стали цілком зрозумілими. Всі явища, які вона спостерігала по дорозі, за винятком хіба що людської дикості, стали до болю очевидними. Водночас у ній прокинувся гнів. Невже Ейве не міг просто сказати