Читати книгу - "Принц Єгипту, Олександра Малінкова"

          Марина прокинулася близько одинадцятої години дня. Якось сповзла з ліжка. Відсунула у бік важку штору з цупкого вишневого оксамиту. Сонце за вікном вже на всю сяяло, радуючи відпочиваючих гарною погодою. Вона настіж відкрила балконні двері і опинилася на невеликій терасі з виглядом на море. Від нічного шторму не лишилося і сліду. Море було тихим та спокійним. Околиці готелю тонули у рясній зелені пальм і квітучих кущів.

           «Як же ж чудово»: глибоко вдихнула свіже морське повітря.

          Насправді, їй страшенно не вистачало холодною зимою та пронизливою дощовою весною цього тепла і сонця.

       Так і лишилася стояти, спрямувавши погляд вдалечінь. Гарно. Та пригадавши, що обіцяла «нічному знайомому» заповнити анкету, повернулася до номеру.

         Номер з «барського плеча»  її рятівника, теж дістався вельми достойний. По центру велике ліжко, поряд з яким компактний диванчик червоного кольору та овальний столик. Навпроти – торшер і громіздке крісло такого ж кольору, як і диванчик. Достатньо велика плазма на стіні і дзеркало у повний ріст. А ще, письмовий стіл і стілець. Зліва – значного розміру шафа-купе, яка вміщувала в собі сейф та міні-холодильник. В коридорі ще одне дзеркало і тумбочка для валізи.

      Відшукала анкету,  паспорт і ручку. Нарешті впоралася, вписала все, що будо зазначено по пунктам. Потім зібрала волосся в хвіст, надягнула короткі джинсові шорти і синю футболку, взула легкі кросівки. Вийшла з номера і впевненою ходою попрямувала в бік ресепш.

       Серце пришвидшилося в очікуванні містера «Скелі». Але на її розчарування,  Феріта там не було. Тому вона віддала листок з даними людині, яка стояла за стійкою. Останній методично клацав по клавішам ноутбука, знаходячись при цьому за стійкою. Усім своїм видом наче натякаючи, як він зайнятий, яку супер важливу роботу виконує, і йому зовсім немає справи до туристок, навіть до симпатичних. На всі її питання той кивав головою, про що б дівчина не запитувала, наче  болванчик у вигляді песика на приладової панелі батьківської старенької автівки.

        Чи є сенс запитувати про Феріта? Напевне ні! Адже службовець явно відмовлявся йти на контакт і хоч зробити спробу зрозуміти, що від нього хочуть. Та і чи слід їй шукати зустрічі? Для чого? Щоб дати тим самим дзвіночок, що «ось вона легка здобич, беріть мене ще тепленькою». Точно, і остаточно НІ! Вона приїхала на море відпочивати, засмагати і позбутися думок про колишнього. А вибивати клин-клином, коли ще ледве минуло декілька днів після розлучення, точно не слід.

       Відмахнулася від гірких споминів і покрокувала у бік ресторану з all inclusive. Пригостилася овочевим салатом з куркою і запашною кавою, яка доречи виявилася навіть дуже пристойною. Майже муркаючи, як кицька від задоволення, наспівуючи про себе якусь популярну пісеньку повернулася до номеру. Переодягнулася в купальник. Склала всі необхідні речі для пляжу у велику сумку, а саме сонцезахисний крем, пляшку води. Накинула на плечі білу накидку, а на голову сонцезахисний капелюшок. Поспішила до моря.

         Вже з ранку розпогодилося, вітер припинився. Світило яскраве сонце, море було спокійним. Вона поклала речі на пісок біля води, роззулася, скинула парео, лишившись у чорному купальнику. 

      Дно видалося не піщаним, а з суцільної кам’яної глиби, яка подекуди ще й рясно вкрита водоростями. Як не дивно, але страху води у дівчини не спостерігалося. Вода зустріла прохолодою, яка бадьорила. Температура моря була приблизно – 21-22 градуси, та відповідала середнім показникам для квітня. А якщо ще й врахувати той факт, що на деяких морях така температура лише у літні місяці, то для цієї пори року навіть чудово.

         Крок за кроком, щоб не послизнутися повільно входила у воду, глибина збільшувалася, а разом з цим і нахил. І звичайно, вже через декілька метрів Марина послизнулася і впала на спину. Наліпка-пластир одразу жадібно ввібрала вологу. Дівчина сіла, щоб знову не втратити рівновагу, ще й досі відчуваючи біль від непередбачуваної і раптової зустрічі з не дуже привітною землею. Та так і лишилася сидіти у воді, милуючись лінією горизонту і живописним краєвидом, а ще понтоном, де вчора запірнула, як лантух з камінням.

        Мабуть, можна було б  списати на те, що їй вчора все примарилося, після довгого і виснажливого нічного перельоту, якби не волога одежа у раковині ранком. Отже і Феріт теж був. Правда, могло так статися, що їй він лише здався кремезним красенем. Якби побачила його сьогодні у світлі денного сонця, без переляку… Він виявиться звичайним службовцем, середнього зросту, лисуватим, недбало поголеним та ще й в додачу з пивним животиком. Хоч і чула, що місцеві чоловіки не так часто прикладаються до чарки. Скоріше за все, це її фантазія під впливом стресу, в доповненні з кисневим голодуванням видали картинку у вигляді напівбога.

         З роздумів повернула тінь, яка затінила  постать дівчини зі спини, нахабно затуливши сонце. А ще, бідненька спина. Сіль від води геть просякла наліпку, проникла під пластир, і зараз рана почала пекти пеком, аж сльози з’явилися в очах.

        Обернулася назад, прикривши очі рукою, бо сонце сліпило.