Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

– Для пані Брук – з привітом від виробника. Благослови тебе Господь, Бет! Ну і страшний же вигляд у тебе, Джо, в цьому фартусі. Емі, ти стаєш надто красивою для незаміжньої особи, – промовляючи все це, Лорі вручив Мег згорток у темному папері, смикнув кінчик стрічки, якою було зав’язано волосся Бет, зміряв поглядом фартух Джо та на мить завмер перед Емі в позі, що демонструє удаване захоплення. Потім він потиснув усім руки, і почалася розмова «як завжди».

– А де Джон? – запитала стривожено Мег.

– Затримався, щоб отримати ліцензію для завтрашньої церемонії, панно.

– Хто виграв останній матч? – запитала Джо, яка, незважаючи на свої дев’ятнадцять років, наполегливо проявляла інтерес до всіх чоловічих видів спорту.

– Ми, зрозуміло. Шкода, що тебе там не було – тобі б таке сподобалося.

– Як поживає чарівна панна Рендл? – запитала Емі з багатозначною посмішкою.

– Жорстока, як ніколи. Хіба ти не бачиш, що я весь змучився? – й Лорі дзвінко ляснув себе по широких грудях і видав мелодраматичне зітхання.

– А що це за черговий жарт? Розв’яжи згорток, Мег, і подивимося, – сказала Бет, із цікавістю розглядаючи його дивну форму.

– Дуже корисний предмет домашнього вжитку на випадок пожежі або спроби пограбування, – завважив Лорі, коли дружний сміх дівчаток вітав появу із згортка великої тріскачки сторожа. – Щоразу, коли Джона немає вдома, а вам, панно Мег, доведеться чогось злякатися, відкрийте вікно над парадним входом та покрутіть цю річ над головою – і ви вмить піднімете на ноги всіх сусідів. Славна річ, чи не так? – й Лорі продемонстрував можливості тріскачки так, що всі заткнули вуха.

– І це ваша вдячність? До речі, про подяки, можете заохотити Ханну за порятунок від загибелі вашого весільного пирога. Я побачив, як його вносять до будинку, коли проходив повз, і, якби вона мужньо не виступила на його захист, то неодмінно відхопив би від нього неабиякий шмат, бо пиріг був надзвичайно апетитний на вигляд.

– Коли ти нарешті виростеш, Лорі? – сказала Мег тоном поважної матері сімейства.

– Намагаюся щосили, панно, але боюся, що набагато вирости мені вже не вдасться. Майже два метри зросту – це та межа, за яку чоловіки навряд чи зайдуть в наше століття виродження й занепаду, – відповів молодий чоловік, чия голова майже торкалася маленької люстри під стелею. – Вважаю, було б святотатством з’їсти що-небудь у цьому абсолютно новому, бездоганному житлі, але я вмираю від голоду і тому пропоную перейти в іншу будівлю, – додав він тут же.

– Ми з мамою збираємося почекати Джона. Тут залишилися ще деякі справи, – сказала Мег.

– А ми з Бет йдемо до Кітті Браянт, щоб взяти ще квітів для завтрашнього дня, – відгукнулася Емі, прилаштовуючи капелюшок на свої непокірні кучері й милуючись відображенням у дзеркалі.

– Йдемо, Джо, негоже кидати товариша в біді. Я до того виснажений, що мені не дійти до будинку без сторонньої допомоги. Ні-ні, не знімай фартух, він тобі дуже личить, – сказав Лорі, коли Джо знімала з себе і згортала предмет його особливої зацікавленості. Засунувши згорток у містку кишеню своєї сукні, вона запропонувала своєму ослаблому другу спертися на її руку.

– Послухай, Тедді, я хочу серйозно поговорити з тобою щодо завтрашнього дня, – почала Джо, коли вони вийшли на дорогу. – Ти повинен пообіцяти поводитися добре й не викидати жодних номерів.

– Жодного не викину!

– І не говорити нічого смішного, коли всі мають зберігати серйозність.

– Що ти! Я ніколи не кажу нічого смішного в такі моменти. Це по твоїй частині.

– І благаю, не дивись на мене під час вінчання. А то я неодмінно почну реготати.

– Та ти мене й не побачиш! Бо проливатимеш такі рясні сльози, що все навколо застелить густий туман.

– Я ніколи не плачу… тільки іноді, коли в мене велике горе.

– Ось, наприклад, коли приятель їде в університет, – вставив Лорі, лукаво засміявшись.

– Не будь пихатим павичем. Я можу тільки трішки постогнати, щоб скласти дівчаткам компанію.

– Ну, зрозуміло. Слухай, Джо, а як там дідусь на цьому тижні? Чи не сердитий?

– Анітрохи. Знову, значить, потрапив у якусь історію і хочеш знати, як він до цього поставиться? – запитала Джо досить різко.

– Джо, невже ти думаєш, що я міг би прямо подивитися в обличчя твоїй мамі і сказати: «Все в порядку», якби це було не так? – і Лорі закляк на місці, з обуренням дивлячись на неї.

– Ні, не думаю.

– Тоді звідки раптом такі підозри? Мені просто потрібні гроші, – сказав Лорі, умиротворений її дружнім тоном.

– Ти дуже багато витрачаєш, Тедді.

– Господь із тобою, дорога, не я їх витрачаю, вони самі собою розходяться й закінчуються раніше, ніж я встигаю помітити, як це відбувається.

– Ти такий щедрий і м’якосердий, що всім даєш у борг і не можеш нікому сказати «ні». Ми чули про твого приятеля Геншоу і про те, що ти зробив для нього. От якби ти завжди витрачав свої гроші саме так, ніхто б тебе за це не засуджував, – сказала Джо із теплотою в голосі.

– Дурниці, він просто робить із мухи слона. Ти ж теж не погодилася б дозволити цьому порядному хлопцю змучити себе роботою до смерті тільки через те, що нікому трохи підтримати його?

– Звичайно, але я не розумію, навіщо тобі мати сімнадцять жилетів і незліченну кількість краваток та ще й купувати нового капелюха щораз, коли їдеш додому. Гадала, період дендизму в тебе вже позаду, однак ти раз у раз повертаєшся до нього по-новому. Зараз ця мода робити із себе страховисько – голова, як жорстка щітка, тісний жакет, помаранчеві рукавички й черевики з грубими квадратними носами на подвійний підошві. Будь це каліцтво принаймні дешевим, я промовчала б, але ж воно коштує чималих грошей, а твій вигляд не приносить мені жодного задоволення.

Лорі відкинув голову назад і так нестримно розреготався, що фетровий тазик звалився на дорогу і Джо ненавмисно наступила на нього. Втім, її промова лише дала йому привід поміркувати про переваги придбаного нашвидкуруч костюма, після того, як він засунув сплюснутого капелюха до кишені.

– Досить нотацій, перестань, будь паїнькою! Мені й так нелегко довелося на цьому тижні, і я хочу хоча б вдома провести час весело. Завтра, незалежно від того, яких це зажадає витрат, я одягнуся як слід, і мої друзі дивитимуться на мене з задоволенням.

– Добре, я дам тобі спокій, але лише за умови, що ти відростиш волосся. Я не зарозуміла аристократка, проте не хочу, щоб мене бачили в товаристві молодого чоловіка, схожого на професійного кулачного бійця, – промовила Джо з суворим виглядом.

– Цей невибагливий стиль в одязі сприяє навчанню, саме тому