Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"

для білизни, котрі нічого взагалі не затискали, згодом – дивовижна терка для мускатних горіхів, що розвалилася на частини за першої спроби використати її, то пристосування для чищення ножів, котре навпаки їх затуплювало, то щітка, яка мала акуратно знімати з килима ворс, але натомість лише залишала сміття, то мило, котре мало полегшувати прання, але від нього шкіра просто злазила з рук, то найнадійніший клей, який намертво приклеювався тільки до пальців обманутого покупця, то різноманітні залізні товари – від іграшкової скарбнички для мідяків до чудесного бака, котрий нібито миє посуд паром і загрожує вибухнути під час цієї процедури.

Марно Мег благала його зупинитися, Джон сміявся над ним, а Джо називала «паном Тудлем»[2]. Він був одержимий прагненням надати підтримку винахідливим янкі й забезпечити своїх друзів на майбутнє всіма необхідними для життя пристосуваннями. Тож кожен вікенд приносив який-небудь новий безглуздий сюрприз.

І ось нарешті все було готово, аж до мила, дбайливо підібраного Емі в тон кольору шпалер у кожній спальні, й стола, накритого Бет для першої вечері молодят у новому будинку.

– Ти задоволена? Ти відчуваєш себе тут по-домашньому? Як гадаєш, ти будеш тут щасливою? – запитувала пані Марч, коли попідруки з Мег обходила нове «царство» дочки. Нині, здавалося, вони довіряли одна одній ще більше, ніж раніше.

– Так, мамо, я абсолютно задоволена завдяки вам усім… і така щаслива, що й сказати не можу, – відповіла Мег, і погляд її говорив більше за слова.

– Аби ж тільки в неї була одна або дві служниці, тоді все було б гаразд, – сказала Емі, виходячи з вітальні, де намагалася вирішити важливе питання: куди краще поставити бронзового Меркурія[3] – на етажерку чи камінну полицю.

– Ми з мамою вже говорили про це, і я вирішила спочатку спробувати вести господарство так, як вона радить. Роботи тут буде небагато, тож, якщо я зможу посилати Лотті з різними дорученнями та зрідка попрошу її допомогти по господарству, в мене буде рівно стільки справ, щоб не нудьгувати й не тужити за домом, – спокійно відповіла Мег.

– У Саллі Моффат чотири служниці, – почала було Емі.

– Якби в Мег було стільки ж, всі не помістилися б у будинку і господарям довелося б оселитися в саду в похідному наметі, – перебила сестру Джо, яка, надівши величезний синій фартух, доводила до остаточного блиску мідні дверні ручки.

– Чоловік Саллі – небідна людина, і в її величезному будинку присутність безлічі покоївок цілком виправдана, – сказала пані Марч. – Мег і Джон починають скромно, але щось мені підказує, що в цьому маленькому будиночку на них чекає не менше щастя, ніж можна знайти в найпрекраснішому палаці. Молоді дівчата роблять велику помилку, коли не залишають собі інших занять, крім нарядів, пліток і розпоряджень по дому. Одразу після заміжжя мені дуже хотілося швидше зносити або порвати мої нові наряди, щоб мати задоволення лагодити їх, бо я вже знемагала від вишивання та прикрашання свого носовичка.

– Чому ж ти не пішла на кухню, щоб трошки там попустувати? Саллі каже, що іноді робить це для розваги, хоч страви виходять неїстівними, а слуги сміються над нею, – усміхнулася Мег.

– Я вирушила на кухню через деякий час, але не для того, щоб «попустувати», а для того, щоб навчитися в Ханни, що і як слід робити, щоб слугам не довелося сміятися наді мною. Тоді я дивилася на це заняття, як на гру, але пізніше, коли ми вже не могли дозволити собі наймати прислугу, я дуже тішилася, що маю не тільки бажання, але й уміння готувати просту, здорову їжу для моїх маленьких дочок. Ти, Мег, починаєш не так, як починала я, але те, чого ти вчишся зараз, стане в пригоді тобі й тоді, коли Джон стане заможнішою людиною, бо господиня будь-якого будинку, нехай навіть найкращого, якщо вона хоче, щоб їй служили добре й чесно, має знати, як правильно виконувати ту чи ту домашню роботу.

– Звичайно, мамо, ти маєш рацію, – сказала Мег, шанобливо вислухавши це маленьке повчання, адже будь-яка жінка охоче міркує над захоплюючою темою ведення домашнього господарства. – А ось ця кімната мого лялькового будиночку подобається мені найбільше, – продовжила Мег хвилину потому, коли піднялася разом із матір’ю на другий поверх і зазирнула у свою маленьку гардеробну.

Там стояла Бет, яка викладала на полиці стопи сніжно-білої білизни й бурхливо раділа такій безлічі усіляких дрібничок. Всі три жінки засміялися, оскільки ця тема вже давно була в родині предметом жартів.

Річ у тім, що тітонька Марч опинилася в дуже скрутному становищі, коли час заспокоїв її гнів та змусив покаятися у своїй клятві: ви ж пам’ятаєте заяви про те, що Мег не отримає від неї жодного цента, якщо вийде заміж за «цього Брука». Тітонька Марч завжди тримала слово, тому їй довелося неабияк поламати голову над тим, як обійти власноруч створену перешкоду. Нарешті вихід було знайдено.

Ще одна родичка – пані Керрол, мама Флоренс, отримала гроші й вказівку купити, замовити пошиття й позначити величезну кількість столової та постільної білизни, котра мала бути відправлена сімейству Марч як подарунок нареченій від самої пані Керрол. Розпорядження тітоньки Марч було сумлінно виконано, але секрет розкрився й дуже потішив всю сім’ю, тим більше що тітонька Марч старанно намагалася зберігати невинний вигляд і наполегливо повторювала, що не може подарувати Мег нічого, крім старомодних перлів, давно обіцяних першій нареченій.

– Це свідчить про те, що в тебе є смак до ведення домашнього господарства, і мені це дуже приємно. Моя подруга юності почала вести власне домогосподарство, маючи в запасі лише шість простирадл, зате в неї були чаші для ополіскування пальців після десерту – і така ситуація її цілком влаштовувала, – сказала пані Марч, погладжуючи дамастові скатертини, на дотик оцінюючи їхню відмінну якість.

– У мене немає жодної чаші для ополіскування пальців, але цієї білизни, як каже Ханна, мені вистачить на все життя, – вигляд у Мег був дуже задоволений, що, втім, не дивно.

– До нас іде пан Тудль! – крикнула знизу Джо, і всі поспішили назустріч Лорі, чиї щотижневі візити були помітними подіями в їхньому тихому, спокійному житті.

Високий широкоплечий юнак із коротко підстриженим волоссям крокував до них доріжкою. На ньому був плащ, яким грався вітер, в руці – плаский фетровий капелюх, схожий на тазик. Хвіртка не чинила для нього жодної перешкоди: щоб не втрачати часу, він просто переступив через низьку кам’яну огорожу і попрямував прямо до пані Марч, протягуючи їй назустріч руки й гаряче вигукуючи:

– Ось і я, мама! Ну, звичайно, все в порядку, – останні слова були відповіддю на уважний погляд пані Марч – добрий запитальний погляд, який його красиві очі