Читати книгу - "Невірний. Я зможу піти, Надія Борзакова"

Але той давно вже в шафі припадає пилом. Та й не влізе Діанка у нього. Замість "іксесу", тепер стабільну "емку" носить. І нижче ні в яку. Ні, він прямо їй не казав. Так, натякав. А вона у відповідь – тут у зал треба йти. Тренер треба. Домашні тренування, які вона нібито тричі на тиждень робить, не те. Масажі там усілякі, обгортання… Ага, а гроші на це де брати? Раніше вона хоч якісь свої хотіли закривала з учительської зарплати, а тепер усе на ньому. Її нинішні копійки не беруться до уваги. Плюс дитина. Капець якесь дороге задоволення. Знав би – не заводив.

А Мілка і без цього всього... А вони ровесниці, між іншим.

Мілка… Віктор сам не зрозумів, як так сталося, що вона його запалила. Адже давно знайомі, вона – хрещена Мишка та найкраща подруга його Діанки. Як член сім'ї вважай. Він, Віктор, на неї як на бабу і не дивився. Раніше.

А чотири місяці тому він у барі бухав, щоб відволіктися, а там вона. Підійшла до нього. Така вся зірка в короткій чорній сукні з високими грудьми, витонченими стегнами та ногами від вух на кеблах. Коли у його Діанки така фігура була, він уже й забув.

Пригостив її і якось непомітно виговорився. Розповів правду про те, як йому банкоматом для дружини і нянькою для дитини бути і регулярний винос мозку від неї терпіти. А вона слухала. Слухала і розуміла і підтримувала, а не засуджувала, як та сама мати, коли він з нею поговорити пробував і навіть пацани його, друзі. А Віктор сидів і дивився в її зелені та якісь чаклунські очі та ловив кайф. Давним-давно забутий кайф від відчуття власної потрібності, красивої та легкої жінки поряд, яку хочеться…

Ну, а потім вони в готель завіялися. І все сталося. І було так добре, що башту відривало. Віктор із Тамілкою як у молодість свою неодружену на кілька годин повернувся. У якій немає турбот, у якій все легко та у кайф.

Вранці обом соромно було, капець. Лайном себе обоє відчували. Поклялися, що це вперше і востаннє. Що вони про все забудуть.

Діанка йому весь мозок винесла, що вдома не ночував і слухавку не брав, але він викрутився. Зумів. Збрехав, що нажерся з другом і в нього заночував. Друг його прикрив. А сам Віктор потім тижнів зо два провину загладжував. Квіти-компліменти. З дитиною погодився посидіти, щоб вона на манікюр сходила і там, шмотку якусь нову купила. У копійочку влетіло, але... Одного разу можна, та й полегшало на душі. Провина трохи менше стала гризти.

Мішаню скинув матері, а Діанку в один із найкрутіших у місті рестиків повів. А вона на підборах, у сукні, з зачіскою. Така класна, як він пам'ятав. І ніч у них потім теж була… Ух…

Лише одна ніч. А потім усе стало як було.

І якось непомітно почуття сорому розтануло, змінившись бажанням знову кайфанути з Мілкою. Хоч разочок себе відчути потрібним, крутим, вільним та легким. Він і кайфанув. І так і помчало…

Реально залип на Мілку. Ревнував, як божевільний. Своєю хотів зробити. Але як піти від Діанки? Це ж армагедон буде, та й… Коротше кажучи, він не наважувався. Але Мілка вже починала тиснути. Він її сніданками годував-годував, але прокочувало все рідше і рідше. І він не знав, що робити далі. Порвати із нею? То він цього не хотів. Але й піти від Діанки….

Взяв у руки телефон, набрав друга Тоху. Того самого, який його прикрив у ту саму першу їхню з Мілкою ніч.

- Але, Тох, можна я в тебе переночую?

- Вітя, друга година ночі, - сонно обурився друг.

- Мені йти нікуди... Спалився я, Тох.

- Оба-на. Гаразд, приїжджай давай.

- Дякую…

Віктор завів двигун і вирулив із Тамілкиного двору. Покотив до Тохи. Все досить з нього. Спати хочеться. Виспиться і вранці на свіжу голову подумає, що робити.