Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Якщо я думав вибратися із лісу швидко, то з цим глибоко помилився. Це якась магія безперечно, інакше як пояснити, що ми блудили безперестанку п'ять годин і весь час поверталися до імпровізованого табору Лізи. Я вже закипав на місці, якесь зачароване коло.

- Пропоную продовжити завтра, - втомлено сказала Ліза, - де косулю потрібно приготувати. Я їсти хочу, а ти?

- Ти пропонуєш спокійно смажити м'ясо?

- Ну можна ще пару кіл напотати і тоді смажити м'ясо посеред ночі, - знизала плечима.

- Як ти можеш бути такою спокійною?

- Ти мабуть забув, я вже так гуляю кругами другий місяць, день у день, - спокійно пояснювала, та вже шукала приладдя, щоб розібратися з косульою.

- І ти здалася? - не витерпів і підвищив голос, а даремно.

- Якщо ти вважаєш, що я здалася, то помиляєшся, я перші дні тільки те й робила, що шукала методи як вибратися звідси, - тепер вже малеча була на взводі. - Перший день я, навіть нічого не їла, а це погана ідея, тому що могла десь звалитися посеред лісу від безсилля. І хто зна може мною поласували дикі звірі, і я б не стояла перед тобою зараз, якби вчасно не схаменулася і не почала полювати... Так що? Який буде твій вибір? Іти і далі тинятися у темряві, і нарватися на великих хижаків, чи сісти приготувати вечерю, поїсти і набратися сил у безпечному місці, щоб завтра знову іти шукати вихід?

Після полум'яної промови малечі, я відчутно охолонув. Вона права - без сил та ще й вночі, я мало що доб'юся, і хто знає які хижаки крім нас тут водяться. Все ж мудра малеча мені попалася.

Вона простягла мені мисливський ніж. Так і бути візьмуся за тушку косулі, ця ходьба по колу вимотала так, що готовий хоч цілком з'їсти нашу здобич.

Доки я розбирався з м'ясом, Ліза розпалила багаття. А у неї все продумано. Гілки дерев лежать заготовлені та сховані, щоб у разі дощу не намокли. Водою питною запаслася, якісь трави зібрала, та ягоди. Сам намет поставлений так що дві сторони захищає скеля напівколом, щей навіс з тієї ж скелі. Підхід до нас затруднює урвище та вузька стежка, яка добре проглядається. Так що боятися, що до нас доберуться дикі звірі не потрібно. Можна відпочити спокійно.

Поки обробляв косулю, спідлоба кидав погляди на новоспечену наречену. Доволі симпатична дівчина, але дрібнувата, хоча і середнього зросту. Якби не обставини, що склалися, навіть не знаю чи звернув на неї свою увагу.

- Так і будеш пропалювати поглядом в мені дірки? - не витримала.

- А на кого я маю дивитися?

- На косулю, - сказала чіпляючи чайник з водою над баттям.

- Я її вже дорізаю, нема на що дивитися, - я і справді вже закінчив розбирати тушку, і підніс до багаття, - як будемо готувати?

- Варити у мене ось казан є, і смажити, треба більше приготувати, інакше завтра прийдеться викинути, дні жаркі, протухне, - з видом знавця зазначила.

- Ночі прохолодні, хоч і літо, має пролежати до ранку, - погодився, пролежить тільки ніч, а хижаки на запах сирого м'яса можуть прийти.

- Зранку зготуємо свіже на обід, а що залишиться прийдеться подалі від нашого табору викинути, щоб не приманювати запахом непроханих гостей, заодно і час заощадимо на пошуки виходу звідси, - вона має рацію.

Так і зробили. Ще дівчина заварила чай з трав, непоганий на смак. Після вечері почали розбиратися як спати.

- У мене тільки один спальний мішок, можу виділити плед, вночі справді прохолодно, - подала мені плед, і дивиться вичікувально на мене.

- Закутуйся, я барсом обернуся, - не взяв плед, адже розумію, що змерзне.

- Не варто, витратиш багато енергії, завтра може згодитися, ми все ж таки у лісі, - а потім чомусь закусила нижню губу, відвела очі та почервоніла, і почала ледь чутно - пропоную разом лягти, буде тепліше, не подумай нічого поганого... я не хочу... я не буду...

Ах он воно що, от чому вона так зашарілася.

- Все добре, не потрібно пояснювати, - звільнив від незручного пояснення, - я також тобі нічого не заподію. Ти права відчутно прохолодно стало, можна застуду заробити.