Читати книгу - "Жагучі бажання , Ксана Рейлі"

Божена

Я усміхнулася, коли на екрані висвітлилося повідомлення від мого таємничого Іслеро. Ми не так довго спілкувалися, але мені здавалося, що я уже встигла закохатися в нього. Я відклала планшет, на якому малювала черговий ескіз, а тоді підсунулася трохи вище на ліжку. Зручно сперлася до спинки, зігнувши ноги в колінах та відкрила повідомлення:

Islero: «Черговий поганий день?»

Я задумалася і почала швидко набирати:

Coco: «Не зовсім. Просто зараз у моєму житті на мене чекають дуже великі зміни. Я схвильована і трохи налякана, якщо чесно.»

Islero: «Поділишся?»

Я видихнула, піднявши голову вверх. Враховуючи, що він думає, що мені уже двадцять п'ять і у мене своє ательє, то інформація про практику в Парижі змусить його засумніватися у моїй чесності. Насправді я ніколи не була брехухою, але коли він написав, що йому вже тридцять один, а мені ще навіть двадцяти нема, то я злякалася, що його може збентежити така різниця у віці. Мені страшенно набридло, що усі сприймали мене за маленьку дівчинку, хоча я зовсім не була такою.

Coco: «Мені запропонували дуже цікаву співпрацю в іншій країні. Я погодилася, але сумніви трохи турбують мене.»

Islero: «Якщо це пов'язано з твоїм бізнесом, то я впевнений, що проблем не буде. Ти дуже талановита, Коко.»

Я усміхнулася, відчуваючи, як груди наповнюються задоволенням, а в животі з'явилися метелики.

Islero: «До речі, щось малюєш зараз?»

Я перевела погляд на планшет, на якому був незавершений ескіз однієї з вечірніх суконь. Іслеро думає, що мій бізнес пов'язаний з пошиттям нижньої білизни, тож я відкрила останній малюнок червоного мереживного ліфа та маленьких трусиків з тонесенькими застібками. Мої щоки чомусь почервоніли, коли я сфотографувала ескіз цього комплекту та надіслала його своєму незнайомцю. Ніхто з сім'ї не знав про моє захоплення малювати варіанти красивої нижньої білизни. Чомусь я соромилася говорити про це з мамою чи навіть Луїзою. Впевнена, вони б підтримали мене, але я все одно надто близько сприймала це. Так, наче воно було тільки для мене і для нього. Я з очікуванням витріщалася на телефон. Мені завжди було цікаво дізнаватися його думку. Зазвичай він не робив зауважень щодо моїх робіт, але може, цього разу йому не сподобалося.

Islero: Вау...

Три крапки? У мене, здається, серце зупинилося. Я напружилася усім тілом і рівніше сіла на ліжку.

Islero: Я готовий усе віддати, аби побачити цю білизну на тобі.

Від цього повідомлення у моєму животі ніби стався справжній вибух метеликів. Вони почали підійматися вверх, розмахуючи своїми крильми, а я... Я просто тремтіла від емоцій та дивного збудження, яке раптом відчула. Мої пальці здригнулися, коли я набрала наступне повідомлення:

Coco: Я б теж хотіла, щоб ти побачив мені в ній, або ж... без неї.

Я прикусила губу, намагаючись ігнорувати те сильне серцебиття в грудях. Повільно підсунулася до краю ліжка. Це тьмяне світло в кімнаті змушувало мене ще більше хвилюватися.

Можливо, я забігла кудись надто далеко? Але у своєму листуванні ми й раніше спілкувалися на ще більш відверті сцени. Я підвелася з ліжка та підійшла до дзеркала. Почала роздивлятися себе в повний зріст. У цих велосипедках і довгій широкій футболці я виглядала надто звичайно. Моє волосся було неохайно зібране у високий пучок. На мить я уявила себе в тій червоній білизні. Мабуть, я і хотіла б сфотографувати себе ось так у повний зріст та надіслати фото Іслеро. Цікаво, як би він відреагував на це? Ми не ділилися фото раніше, бо домовилися, що будемо пізнавати одне одного за листуванням. Я трохи підняла футболку вверх, відкриваючи свій плоский живіт і нижню частину спортивного ліфа. У мене була хороша фігура, бо я багато займалася спортом і йогою. Тому я знала точно, що та червона білизна в поєднанні з моєю злегка засмаглою шкірою виглядала б неймовірно.

Я усміхнулася ще ширше, розглядаючи себе з усіх сторін. Раптом у двері постукали, і вони різко відчинилися навстіж. Я здригнулася, швидко опускаючи свою футболку вниз.

— Що... Що ти робиш? — розгублено спитала мама.

Я провела руками по своєму животі та стегнах і схвильовано прочистила горло.

— Цей, я... Я дивилася на свій вигляд. Ем, намагаюся скласти якісь цікаві образи зі свого гардероба, бо на мене все-таки чекає столиця моди.

Мама оглянула мою кімнату та насупилася, адже ніде не було жодної речі. Я відвернулася, ховаючи свої почервонілі щоки. Господи, що вона подумала, коли побачила, що я розглядаю себе під футболкою у дзеркалі?

— Ти... Ти щось хотіла? — спитала я.

— Спершу я хочу попросити у тебе пробачення за те, що ось так увірвалася у твою кімнату без твого дозволу, — почала вона. Я здивовано озирнулася на неї. — Усе ніяк не можу звикнути, що ти уже така доросла дівчина. А взагалі я прийшла, щоб запросити тебе з нами на вечерю. Вікторія з Алексом і Анастасією от-от приїдуть, а ще Луїза з Тео будуть пізніше. Ти післязавтра їдеш, тож ми хотіли ще цей час провести з тобою.

— О, гаразд! — погодилася я. — Зараз спущуся до вітальні. От лише перевдягнуся.

Вона тепло усміхнулася мені та вийшла з моєї кімнати. Я сильно зажмурилася від сорому. Мені чомусь здалося, що мама щось зрозуміла. Щось таке, чого я сама не могла зрозуміти. Коли розплющила очі, то мій погляд одразу ж знайшов телефон. Я потягнулася до нього та міцно схопила його в руки. Швидко розблокувала, щоб прочитати останнє повідомлення від Іслеро.

Islero: Мені здається, що ти бажаєш моєї смерті, Коко. Боюся навіть зізнатися, що зараз відбувається у моїй голові.

Я мало не запищала, бо саме такої реакції очікувала від нього. Мені хотілося почуватися впевненою, сексуальною, бажаною. І саме він змушував мене бути такою. Інколи здавалося, що цей чоловік відкривав у мені усі мої найпотаємніші бажання. Я швидко облизала пересохлі губи, які чомусь почали пульсувати. Всього на мить уявила, як чиїсь інші губи накривають мої. Вони такі пухкі, ніжні та приємні на відчуття. Це дивно, але мені здавалося, що усе відбувалося насправді, а не в моїй уяві. Господи, схоже, я божеволію. Швидко розплющила очі та набрала останнє повідомлення про те, що мушу йти. І хоч мені дуже хотілося продовжити наше спілкування, я розуміла, що на мене чекає сім'я. З шафи я витягнула легку сукню світло-зеленого кольору, а поверх натягнула теплий кардиган. Останні дні літа чомусь були надто прохолодними, тож коли я вийшла на терасу, то обійняла себе руками. Батько уже сидів за столом разом з Вікторією, Алексом і Анастасією. Я коротко привіталася з ними й опустилася на своє звичне місце поруч з Луїзою, яка досі ще не прийшла.

— Божено, ти приготувалася уже до від'їзду? — поцікавилася у мене Вікторія.

Я глянула на неї, а тоді перевела погляд на її доньку з такими самими сірими очима. Вона сиділа між своїми батьками та знуджено розмахувала ногами.

— Ем, частково, — відповіла я, натягнуто усміхнувшись. — Завтра планую зібрати речі.

— Я допоможу тобі, — раптом заговорила мама, яка з'явилася на терасі з мискою салату в руках. — Тобто, ми з Анастасією тобі допоможемо. Правда, маленька?

Вона ніжно стукнула пальцем по щоці своєї внучки, а дівчинка спочатку заперечливо похитала головою, а потім кивнула.

— Ми втрьох дуже швидко впораємося, — додала жінка.

— Якщо Анастасія не почне вередувати, — сказала Вікторія.

— Ох, цим вона вдалася у тебе, — зауважила мама.

Алекс тихо засміявся, а Вікторія кинула на нього свій різкий погляд. Це вже було так звично, що я не стримала своєї усмішки. На секунду задумалася про те, що мені буде бракувати цієї сімейної атмосфери. Ці люди стали для мене такими рідними, хоча інколи я й почувалася тут зайвою.

— Як настрій у нашої талановитої юної дизайнерки? — голос Луїзи відірвав мене від думок.

Вона з'явилася так несподівано, що я аж підстрибнула на місці. Дівчина обійняла мене, після чого передала мені невеличкий пакетик.

— Це для тебе подарунок, — пояснила вона. — Не хотіла, щоб ти їхала ось так.

— Дякую, — щиро промовила я. — Це дуже цінно для мене.

— Перестань! — відмахнулася дівчина.

— Справді! Ти так підтримуєш мене і ці подарунки... Я буду сумувати за тобою, Лу.

— Ох, ну що ти робиш? — Луїза витерла пальцями сльози в кутиках очей. — Не зважай, Божено. Я через цю вагітність надто емоційно.

— Щось сталося? — занепокоєно спитав Тео, коли помітив, що його дружина плаче.

— Нічого не сталося, — буркнула вона.

— Але ти плачеш, Лу.

— Не плачу.

— Плачеш.

— Ох, не дратуй мене! Я... Я просто розчулена і мені сумно, що Божена їде на такий довгий період.

— Усе, заспокойся! — Тео обійняв її за плечі та глянув на мене. — З нею все буде добре в Парижі. Не хвилюйся, Луїзо. До того ж Вадим буде за нею наглядати. Ти ж чудово знаєш, який він відповідальний.

Я силувано усміхнулася на ці слова Тео. Звісно, він аж занадто відповідальний. Я помітила це під час нашої зустрічі. А ще мені здалося, що Вадим любить повчати, але зі мною це не пройде. Я швидко поставлю його на місце...

— Мені потрібно зранку заїхати в магазин тканин. Ти можеш відвезти мене? — попросила я у тата, коли ми збирали брудний посуд після вечері.

— Завтра? — перепитав він. — Ти ж у неділю вже їдеш.

— Т-а-а-а-к, — протягнула я і трохи опустила голову вниз. — Але я хочу ще встигнути дещо пошити, і мені потрібне червоне мереживо.

Батько деякий час мовчав, наче обдумував мої слова. Я напружилася, адже боялася, що він зараз почне розпитувати навіщо мені червоне мереживо. Цього розповісти я йому точно не могла.

— Без проблем, — погодився він. — Тоді поїдемо вранці в магазин.

— Куди це ви вже зібралися? — підозріло спитала мама, яка знову так раптово з'явилася.

— Божені потрібно купити тканину, — пояснив тато. — Ми поїдемо в магазин.

— Той, де ти колись купив мені штори? — грайливо поцікавилася вона та обійняла його за талію обома руками.

Цей її тон я чудово вивчила за стільки років, тож без натяків зрозуміла, що мені варто піти до себе та залишити їх наодинці.

— Я піду спати, — сказала їм наостанок. — Добраніч!

Я побігла до себе в кімнату та одразу ж лягла на ліжко. Як тільки взяла у руки свій телефон, то зайшла у чат з Іслеро. Відчула дивне розчарування, коли побачила, що він не у мережі. Гаразд, поспілкуємося завтра...

Але наступний день у мене був таким насиченим, що телефон потрапив мені у руки вже пізно ввечері. Я зібрала свої валізи, а тепер сиділа навпроти швейної машинки з клаптиками червоного мережива, яке залишилося зшити між собою. Іслеро періодично з'являвся в мережі, але тоді, коли я просто не могла написати йому. Майже весь день я провела з мамою та Анастасією. А тепер займалася білизною, бо справді хотіла зробити дещо особливе. Я відклала телефон і почала з'єднувати між собою шматки мережива. Посеред пізньої ночі в моїх руках нарешті був красивий ідеальний комплект білизни з яскравого червоного мережива.