read-books.club » Сучасний любовний роман » Лист (не)святому Миколаю, Сафо Мелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Лист (не)святому Миколаю, Сафо Мелі"

42
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лист (не)святому Миколаю" автора Сафо Мелі. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Лист (не)святому Миколаю, Сафо Мелі» була написана автором - Сафо Мелі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Лист (не)святому Миколаю, Сафо Мелі" в соціальних мережах: 
Кожен з нас вірить у дива. Хтось загадує бажання у Новорічну ніч, хтось просить допомоги у вищих сил, а я викладаю свої бажання у листах до Святого Миколая. Вісімнадцять бажань, жодне з яких не здійснилося. І ось дев'ятнадцятий лист, без жодної надії та віри в те, що він колись достукається серця старенького Миколая. Я випустила його літачком просто у вікно, зробила крок у доросле життя та звільнилася від дитячої наївності. Але хто ж знав, що Миколай таки існує...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:
Частина 1

"Дорогий, Миколаю!

Кожна дитина пише тобі листа, то щиро вірить, що бажання обов’язково здійсниться. Хтось бажає отримати нову машинку на радіокеруванні, хтось білого ведмедика або гарну ляльку. Є діти, які мріють про справжні дива: щоб нові батьки їх забрали з дитбудинку додому, або щоб сестричка скоріше одужала. А є більш сучасні: вони замовляють тобі картки для «Роблокса» або ліцензійний «Майнкрафт» під ялинку. Я знаю, бо вже деякий час працюю твоєю секретаркою, хоча ти й не в курсі. Просто вже третій рік поспіль ми з колегами трохи тобі допомагаємо, збираємо кошти та виконуємо бажання дітей, листи яких ти не отримав.

Я давно вже не дитина, мені 25 років. За своє життя я написала тобі 18 листів, але жодне моє бажання ти не здійснив. Я - саме та дівчина, яку ти добряче навчив: ми здатні робити дива власними руками.

Спочатку, як і всі, я мріяла про нові іграшки. Пізніше, вже у шкільному віці просила у тебе нову книгу, але щоразу отримувала під подушку п’ять шоколадних цукерок і мандаринку. Я розумію, що моя мама просто не мала грошей, аби здійснити мої бажання, а я щиро вірила, що ти існуєш і колись обов’язково прочитаєш мого листа. Просто тобі надходить занадто багато бажань і ти не встигаєш виконати всі. Або мій лист загубився на Укрпошті. Таке теж буває, моя мама розповідала.

А потім вона поїхала. Лишила мене зі старою бабусею, а сама подалася у далеку Португалію, шукати заробітку. Я вірила в те, що за рік вона повернеться, як і обіцяла, проте цього не сталося. Тоді мої різдвяні бажання змінилися. Єдине, про що я мріяла, щоб моя мама повернулася та завжди була поруч.

Тоді ти знову мене проігнорував, чи знову підвела Укрпошта…

У свої шістнадцять я перестала її чекати. Вона жодного разу не приїхала. Лише телефонні дзвінки на свята та нескінченні обіцянки, яким я вже не вірила.

Та чи вбило це мою віру у тебе? Ні! Просто знову змінилися мої бажання. Цього разу я мріяла про кота. Рудого, як я сама, пухнастого, з величезними добрими очиськами та довгими вусами. Тепер, доросла, я вже розумію, що мені просто не вистачало тепла та ніжності. Стара бабуся так і не змогла замінити мені маму, весь час сварилася та ворочала, що донька їй все життя спокою не давала, а на старості ще й онуку на шию повісила. Друзів у мене не було, бо з рудою дівчинкою з в величезних окулярах дружити дуже соромно. Так я й росла в повній самотності, мріяла про кота й кілька років поспіль просила його у своїх листах до тебе.

Вісімнадцять. Баби не стало і я лишилася взагалі одна. Мати не приїхала навіть на похорон. Надіслала гроші, яких ледь вистачило, аби віддячити старій людині за те, що я не опинилась на вулиці. Перед смертю старенька переписала на мене свою маленьку квартирку, перепросила за все і, помолившись, відійшла до інших світів.

Я сиділа й дивилась на чистий листок паперу, довго не могла сформулювати своє тогорічне бажання. Все, чого мені хотілося, це просто вижити. Утриматись в університеті, щоб таки здобути освіту, почати заробляти собі на життя… І раптом я згадала старий анекдот: «Хочеш виграти в лотерею, купи хоча б білет». Ніхто й нічого не робитиме за мене, тож, замість того, щоб мріяти, треба хоча б почати щось робити. Того року я повірила в себе та попросила у тебе лише п'ять цукерок і мандаринку, але і їх ти не знайшов для мене.

Потім шість років поспіль я просила у тебе щастя. Простого такого, жіночого. Щоб більше ніколи не повертатися у глухі холодні стіни, у власну самотність. Щоб ти дав мені чоловіче плече, в яке я зможу тикнутися носом, вдихнути терпкий аромат і засинати у міцних обіймах коханого. Укрпошта тоді змінила лого і слоган. "Здатна дивувати" кричала вона всюди. Це дійсно так. Коли нам надходить позаторішній лист від смертельно хворої дитини, я дійсно дивуюсь. І, хочу або не хочу, знову вірю, що мої листи до тебе просто десь загубилися.

Минулого року я дізналась адресу твоєї резиденції. Купила яскравий конверт, щоб ти помітив його у купі інших листів, написала бажання і надіслала вже Новою Поштою. За три дні я сміялася вголос: моя посилка зависла на великому терміналі. Її довго шукали, але зрештою дівчина з гарячої лінії повідомила, що мій лист загубили. Замість простого жіночого щастя я отримала двісті гривень компенсації. На всю суму купила цукерок і мандаринок і роздала сусідським дітям. Просто так. Нехай хоча б хтось буде трошки щасливий.

Цьогоріч, любий Миколайчику, я знову була чемною дівчинкою. Я здійснила деякі свої мрії. Здобула другу вищу освіту. Диплом з відзнакою дався не легко, але я впоралась. Влітку злітала в Португалію, побачила маму та познайомилась з двома молодшими братами. Навіть змогла пробачити її, побачивши постарілі, але щасливі очі. Ще досягла підвищення на роботі, купила собі ведмедика, ляльку і книжку. Зняла брекети та навчилася влучно штрикати лінзами в очі. Серед нейздіснених бажань залишилися лише кіт і щастя. Але і з цим я впораюсь, Миколаю. Колись. Без тебе.

Я більше не писатиму тобі ніколи, бо я більше у тебе не вірю. Ти ніякий не святий і не чудотворець, якщо за двадцять п'ять років не зміг виконати жодного бажаннячка простої рудої кучерявки. А цукерки та мандарини... вони вже чекають ранку під моєю подушкою."

Я довго дивилася на списані листки паперу. Літери розпливалися, потім знову набирали різкості. Цей лист вже не містить жодних бажань, віри у дива та сподівань, що колись він буде прочитаний адресатом. Відправляти його немає жодного сенсу. Це, скоріше, спроба виговоритись, звільнити душу і серце, щоб зранку, напившись Діазоліну (бо у мене алергія на шоколад і мандарини), розпочати нове життя.

Я відчинила вікно у столичну морозну ніч, заплющила очі, вдихнула на повні груди свіжого повітря і посміхнулася.

Склавши листки паперу у літачок, я замахнулася і що було сили відправила його у вільний політ.

Літачки мені ніколи не вдавалися: робили мертву петлю, кілька бочок і, втративши свої аеродинамічні сили (або не маючи їх з самого початку), били носом у землю. Цей же літачок, складений з кількох листків, досить важкий, одразу взяв прямий курс і, помахавши мені на прощання крилом, зник у вирі сніжинок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лист (не)святому Миколаю, Сафо Мелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лист (не)святому Миколаю, Сафо Мелі"