Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-Не думаю, що комусь знадобилося нас замикати. Скоріше замок заїло, коли ви гучно зачинили їх,- Тимур так близько стояв біля неї і вона хотіла відступитися назад, але не вийшло, бо за спиною були ті самі незворушні двері,- відійдіть будь ласка, щоб я міг подивитися.
Та Кіра продовжувала стояти і Тимур узяв двома руками її за плечі, намагаючись зрушити з місця, щоб мати змогу нарешті подивитися на дверний замок. Дотик його рук, таких теплих рук ніби струмом пройшлися по її тілі. І вона подумала, а що було б, аби ці самі руки обійняли її. Годі, Кіра у різні сторони замотиляла головою, відганяючи знову ці думки, подавляючи в собі бажання.
-Не переживайте ви так,- Тимур відійшов від дверей та пішов до письмового столу, і почав висовувати шухляду за шухлядою, сподіваючись знайти щось гостре,- зараз, я постараюся двері відчинити. А поки що можете присісти, бо дивіться знову впадете.
-Може досить наді мною насміхатися,- Кіра повернулася до реальності, вийшла із марева своїх думок,- постарайтеся якомога скоріше вже відчинити ці двері, бо я не витримую більше з вами знаходитися на одинці.
-А чому не витримуєте?- Тимур нарешті знайшов ніж для листів та паперів.
Підійшов до дверей та відновив спробу знову відімкнути замок надавлюючи на двері своїм плечем.
-Кіро, чому не відповідаєте? Мабуть бракує слів описати свої емоції. Ну давай же…,- і замок піддався і двері відчинилися.
-Прощавайте,- буркнула собі під ніс Кіра, і немов куля вилетіла з бібліотеки.
Спускаючись сходами дівчина намагалася заспокоїтися, щоб ніхто із багаточисленних гостей не зміг помітити її збентеженість та розгубленість. Та насправді, навряд чи хтось би на це звернув увагу, бо гості весело розмовляли, танцювали, пили напої… і вітали один одного з Новим роком, вигукуючи побажання. Хтось з них на хвилі сп’яніння витанцьовував навіть краще, ніж професійні танцюристи і намагався підспівувати під музику, а хтось просто стояв з тарілкою в руці поїдаючи закуски та спостерігав… Одним словом усім було весело, вечірка гуділа повним ходом і хто як виглядав не мало абсолютно ніякого значення.
-О, люба племінничко з Новим роком тебе, моя ти люба дівчинко,- до Кіри підійшов її дядько Герман Федорович та обійняв,- бажаю тобі у новому році незабутнього щастя.
-Вас теж з Новим роком,- Кіра взаємно обійняла чоловіка,- я вже додому поїду.
-Невже тобі не подобається ця вечірка?- Кіра помітила, що Герман Федорович був злегка на підпитку.
-Вечірка чудова, та я хочу додому…
-Тимур Андрійович! А я то тут гадаю де це ви поділися, бо хотів познайомити вас з почесними громадянами нашого міста,- Герман Федорович зрадів Тимурові, який спускався по сходах з другого поверху вслід за Кірою,- з Новим роком вас і прошу познайомтеся з моєю ріднесенькою, любою племінничкою Кірою.
-Що?- Тимур був по-справжньому здивований.- Кіра, ваша племінниця?
-Мабуть для вас неочікувано, що моя племінниця наскільки гарна,- Герман Федорович задоволено посміхався,- любо Кірочко привітайся з Тимуром Андрійовичем, з моїм почесним гостем із столиці, з великою людиною, яка виведе наше місто на новий рівень.
-Дядечко, все це без сумніву цікаво, але я поїду все ж таки додому, бо голова розколюється,- Кіра зробила спробу швидко розвернутися та підти, так і не подивившись у бік Тимура.
-Звісно, що шкода, що у новорічну ніч тебе щось тривожить. Не смію більше тебе затримувати,- дядько обійняв ще раз свою племінницю та поцілував у лоба, а потім звернувся до Тимура,- не могли б ви відвести мій скарб, мою дорогеньку племінничку додому. Бо я чудово пам’ятаю, що ви не вживаєте алкоголю, а це означає, що ви цілком тверезий і без проблем можете сісти за кермо. Можете взяти мою машину.
-Я і на своїй можу,- відповів Тимур,- не хвилюйтеся Германе Федоровичу. Вашу племінницю доставлю додому неушкодженою…
-Не треба, я сама. Дядечко я сама…
-Кіро, зі старшими не сперечайся,- суворо перебив Герман Федорович,- Тимур Андрійович хороша людина і…
-Любий Германе,- до них підійшла дружина мера,- а я то тебе скрізь шукаю, ти негайно нам потрібен. Вася такі дотепні жарти розповідає, ти повинен це чути…
-Вже йду. Тимуре Андрійовичу, передаю свій скарб у ваші руки. І ще раз вас з Новим роком.
-І вас теж з Новим роком…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.