Читати книгу - "Зліпи мені щастя, Валерія Серпень"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Прокинувшись вранці, солодко потягуюсь в ліжку. Прислухаюся до звуків за стіною. Тиша.
Підводжуся з ліжка і перш, ніж йти чистити зуби, збираю свої нечисленні пожитки, запаковую їх в два пакети і тільки тоді виходжу з кімнати. Олег щось шарудить на кухні, гепає дверцятами холодильника. Шкода його теж, він же до самостійного життя зовсім не готовий. Може ще й сніданок зараз готує для мене, вмовлятиме залишитись.
Тихенько крадуся до ванної кімнати і швидко проводжу свій ранковий водний ритуал. Вмиваюся, чищу зуби, заплітаю волосся. Переношу свої пакети до дверей і зазираю на кухню.
Здається мені, не гарно якось так, йти не попрощавшись. Все ж вісім років разом.
Чую його розмову телефоном.
— Так, мамо. Ми розбіглися, — дратівливо гучно шепоче в слухавку, — Вона мене давно вже дратує. Нічого нормально зробити не може, все через ср*ку. Я й так довго її терпів.
А ні, здалося. Нормально. Виявляється всі вісім років він терпів мене, а я собі намріяла… Дурепа. Думала, вмовлятиме мене залишитись. Навіть неприємно так шкрябнула його фраза по самому серцю.
— Бувай, Олеже. — гукаю вже в дверях. — Щасти тобі.
Він лише повернув голову, навіть телефон від вуха не відтулив, кивнув головою і повернувся до своїх справ.
— Ключі залиш, — гукає з кухні, — Щоб не надумала повертатися!
Кладу ключі на комод, оглядаю швидко квартиру. Ні, не надумаю я сюди вертатись. Нізащо.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зліпи мені щастя, Валерія Серпень», після закриття браузера.